11. 3. 2022: Штефан СМОЛЕЙ: Андріків нечеканый проблем (Повіданя)
Штефан Смолей
АНДРІЙКІВ НЕЧЕКАНЫЙ ПРОБЛЕМ
Андрійко Горохів в своїм жывотї уж од дїтьскых років мав велику смолу. По довшім часї ся ёго тяжкы попаленины загоїли. Став ходити до школы. Щі ани не скончів першу класу, зачав терпіти далшы хвороты. Стало болїти праве око. Хоць знав, же до ока му не упала нияка смітинка, око зачало страшно палити і слызити.
Рано встав з постелї омыв ся, позберав, бо требало іти до школы. Мама праві стояла коло шпаргета, варила метаны галушкы на фрыштик. Андрійко пришов ку мамі і повідать:
«Мамко уж довше чую болїсть в правім оцї, часто мі і слызы течуть із того ока.»
Мати попозерала на Андрійка і мішаючі деревянов ложков на шпаргетї в кайстрончати масло із цибулёв, повіла:
«Андрійку ку тому істо ті помогли твої камаратя. По школї не знате перестати бігати за лоптов по загородї, валяте ся по земли. До ока ті істо упала даяка смітинка, зато тота твоя болїсть. Прийдеш зо школы, та отець ті до ока попозерать. Наісто ті выйме і смітинку, од котрой тя так око рїже.»
«Мамко, а ты бы не могла?»
«Хлопче, я хоць бы-м радо до твого ока попозерала і ті помогла, але я, як сам знаш, віджу слабше. Істо бы-м ті веце уближыла, як помогла, дїтино моя. Теперь підеш до школы а пополудне отець буде дома і з ока наісто ті смітинку выбере, а буде по болести.»
Андрійко, хоць не рад, пішов до школы. По приходї зо школы домів не пішов, як звык, із камаратами копати лопту. Писав і учів ся, што му требало на другый день до школы, але главнї чекав, коли нянько прийде з лїса.
Перед вечером отець пришов домів. По куртім одпочінку му мати припомянула, же бы мав Андрійкови посмотрити до правого ока, же го рїже і же із ока му течуть слызы. Отець оддыхуючі на лавцї по тяжкім дню закликав Андрійка ку собі і повідать:
«Так, хлопе мій подь ту, няй ся ті попозерам до ока, няй віджу якый поклад там носиш...»
Андрійко став перед нянька і зачав мудровати:
«Няньку я не знам о тім, жебы мі до ока упала даяка смітинка. Мусив бы єм о тім предсі знати.»
«Хлопче мій, даколи із руков єй там і сам занесеш. Бігате і по крякох, валяте ся по земли, а ани сам не знаш коли ся то стане. Укаж мі тото твоє боляче око няй ті до нёго попозерам.»
Андрійко став іщі ближе перед нянька.
«Позерай тївко можеш направо, а теперь налїво. Но а теперь попозерай тївко можеш на повалу, теперь позерай на землю.»
Андрійко позерав, як приказовав отець.
«Хлопче мій ты ся мусиш мылити. Я в твоїм правім оку не обявив ниякый поклад. Не нашов єм там нияку смітинку. Од смітинкы бы єсь істо мав око і червене, і подражджене. А твоє праве око чісте. Вызерать, же тебе болить лїве око. Дай, няй попозерам до лївого ока.»
«Няньку, я ся не поплїв. Мене наісто болить праве око. До лївого шкода вам позерати, бо я знам, же в нїм нияку смітинку не найдете.»
«Кедь так, як говориш, же маш проблемы із правым оком, так то буде так, же єсь в нїм мав смітинку, а слызами єсь єй із ока выплавив ани сам незнаш коли. Но а смітинков подражджене око по куртім часї перестане саме болїти. Увидиш, же то буде так, як я ті говорю.»
Дома хоць не на великім ґаздівстві, але од скорой яри, через лїто і аж до пізной осени было про каждого дость вшеліякой роботы. Но а про вітця ся обявила робота і в лїсї. Быв радый зато, же ся му трафила можность заробити пару корунок, якы дома все хыбили.
Іванко із Ганьков ся черяли в ходжіню на поле із худобов і до школы. Єден день до школы ішла Ганька, а Іванко на поле із худобов. А другый день Іванко до школы, а Ганька із худобов на поле.
Меншы дїти – Геленка із Андрійком ходили до школы каждый день. Но а домашня робота зіставала про матїрь. Кедь отець робив в лїсї, мати мусила сама робити і потребну роботу на полю, правда таку, котру сама доказала зробити.
Час ішов, а Андрійкове око ся не гоїло. Наспак, придала ся іщі міцнїша болїсть.
Тота неприємность тримала цїлый єден, другый і третїй тыждень. Мати з няньком ся застарали. По вшеліякім домашнїм лїчіню і одрабляню од вшеліякых хворот, око непереставало Андрійка трапити. Спомагати пришла i валальска лїчiтелька очей, но без успіху.
В Рошкiвцях недалеко од Гороховых бывала старша жена -- тета Тимцёва, котра своїм лїчiнём многым людём нелем в Рошкiвцях, але i в далшых околишнїх селах в бiдї охотно помагала.
В тых часох окулярїв не было. А зато не лем дїтём при вшеліякых дїтьскых грах, але i дорослым людём при вшеліякiй газдiвскiй роботї ся ставало, же до ока упала дака смiтинка. В многых припадох то не было ніч страшне, ани проблематічне. Смiтинка ся iз слызами iз ока выплавила. Але ставали ся i такы припады, же ся так не стало. Тому постигнутому мусив хтось другый помочі. А часто i тому помiчникови ся не пощастило смiтинку iз ока выбрати.
При такiм проблемi iз оком на доктора десь в мiстї нихто ани не подумав. Но а в Рошкiвцях нашла ся жена, котра не з розкошу, але iз бiды в такых припадох охотно помагала. Она своїм языком в оку глядала смітинку і языком око чістила так довго, покы смiтинку iз ока языком не высунула вон.
Андрiйкови не помогла ани тетина лїчба бо око хоць небарз, але все болїло.
Мати выстрашена о сынове око, знова робила вшытко, хто што знав порадити. Не помагала нияка материна лїчба, хворота ока робила своє.
Дома настав великый проблем. Із Андрійком требало іти до доктора.
В єден день отець приготовив віз, повпрїгав конї і із Андрійком пішов на возї до Лабірце ку докторови.
Доктор Андрійкове око попозерав і сконштатовав, же він із оком не може ніч зробити, але вітцёви радив:
«Кедь хочете, жебы ваш хлопець на очі відів, мусите іти до Мигалївского шпыталю. Там є очне оддїлїня, де лїчать очны хвороты. Я вам папірь про тамтых докторів напишу.»
Із докторовой справы были дома смутны i нещастны. Были смутны і зато, же не было легко роздумати ся, што із Андрійком робити. Пінязей не было а за лїчіня в шпыталю в тогдышнїх часах – перед Другов світовов войнов в Словеньскім штатї требало платити.
Страх о Андрійкове око їх але донутив, же хоць на шпыталь пінязї пожычать, але хлопця дадуть лїчіти до шпыталю.
У недїлю мати Андрійкови приготовляла вшытко, што было треба до шпыталю.
Андрійко плакав, бо до шпыталю аж до Мигалёвець одмітав іти. Наконець ся дав мамов і няньком переговорити.
(Выбране з Літературного конкурзу Марії Мальцовской, рік 2021)
