11. 6. 2022: Філозофованя на совєтьскый способ

Українізаторы на Словакії вже вырїшыли вопрос добра і зла.

Так складны філозофічны катеґорії як добро і зло, над котрыма ламали собі головы мудры люде од Арістотела аж по нїмецькгоо філозофа Ніче, вырїшыли українізаторы на Словакії. Горды Українцї в часї войны не мають іншых

проблем як Русинів.

Война войнов, але о чім бы мала писати україньска ґазета выдавана Союзом „Русинів-Українців“ Словацькой републікы, як не о їх централній темі – Русинах? О войнї предці старчіть перевзяти пару аґентурных інформацій, або написати, же собі зробили концерт з біженцями.

Нашто бы ословили когось, нашто бы писали дашто веце, кедь в „їх матерьскій державі“ є война? Што їх до того, кедь ту мають Русинів?

Досправды єм очековав, што буде і як писати ґазета Нове життя по зачатку войны на Українї. А не скламали ня. Они пишуть точно так, як єм і очековав. В їх реторіцї не є жадной зміны. Тадь о чім бы писали, кедь не о Русинах?

Найлїпшым прикладом є статя Михайла Шкурлы, котру друкують в остатнїх чіслах під назвов Зло перемагать втогды, коли правда мовчіть. Шкурла робив даколи в апаратї „Центрального комітету Культорного союзу українських трудящих (КСУТ)‟, актівный в україньскых кругах быв цїлый жывот, і зістав вірный українізачній політіцї і по 1989-ім роцї.

Ёго статя, котра выходить на продовжіня, є ніч інше, лем історія українізації в Чехословакії, хоць він то описує іншак. Властнї описує то точно так, як бы собі то желала Комуністічна партія в Празї і в Москві.

Мы звыкнены, же вымераючі „Русины-Українці“ мають далеко до досправдовых Українцїв, і так якбач їх єдинов проблемов іщі і в часї, коли є на Українї война, суть Русины. Але повіджме собі, же вшытко має свої граніцї. А думам, же они вже дакус тоты граніцї перекрачують.

Автор споминаной статї полемізує з термінами зло і добро, не треба думам шыроко описовати, же добро є тото україньске, зло тото русиньске. А главно, ку фаткам ся приступує селектівно.

В третїй части споминаной статї ся дочітаме „інтересны“ факты повязаны з Театром Александра Духновіча. Як знаме, театер быв основаный уж як україньскый, кедьже українізація Русинів у Чехословакії пришла такой із Червенов армадов. У 1990-ім роцї то была властно перша інштітуція, котра змінила назву і стала русиньсков. І як тото оцїнює Михайло Шкурла?

Подля єго слов наш театер став „штабом ідеолоґії політічного русинізму на чолі з драматурґом Васильом Туроком,“ а так само крітікує, же наприклад Ярослав Сисак, то быв втогды директор театру, Іван Стропсковскый і Іґор Лата, котры были акторами театру, здобыли освіту в Києві на Театралнім інштітуті Карпенка-Карого, але стали „актівныма пропаґаторами русинізму“. За думками Шкурлы, кедь театер став русиньскый, „перемогло зло“.

Пару позначок. По перше, де посылали штудовати нашых людей за акторів, было веце дїлом політічнов, а не то, же Русины потребовали іти до Києва. Покля комуністы хотїли україньскый театер, пак треба было і акторів, котры по україньскы грати знають. Днесь нам Кіїв не є треба.

По друге, кедь хтось штудовав у Кієві і як уж было мож приголосив ся ку свому, то заслугує Шкурлову крітіку. Але же тоты, котры ту зачінали українізацію, котры основали споминаный КСУТ, мали векшынов нашы русиньскы (руськы) школы, то є в порядку. Селектівне оцїнёваня добра і зла як з букваря.

По третє, Шкурла так як многы далшы з українізачных кругів, доднесь не знають припустити собі таку можность, же то  была воля народа – змінити театер, зачати ся по роках неіснованя голосити назад ку свому, але є то подля них лем „політічне русинство“. Лемже кедь ту штось было політічне, была то українізація, котру они так бранять. Бо тото было досправды політічне рїшіня, котрому каждый мусив піддати ся.

І я ся звідам, кедь по 1989-ім роцї не ішло о волю народа, але о „політічне русинство“, як бы сьме го просаджовали, кедь Українцям зістала преса, орґаны, забезпечіня, а Русины не мали ніч і вшытко собі мусили зачати будовати на зеленій луцї? Нам держава не дала ніч готове, але вшытко сьме мусили выбудовати самы. І думка русинства жыє, бо она была в народї цїлый час, і почас той українізації, котру Нове життя доднесь тискать.

Тїшме ся, же тісячі років мудры люде роздумовали о катеґоріях добра і зла, а теперь уж конечнї маєме одповідь. Добро є тото вшытко українізачне, зло є вшытко русиньске. На конець уж лем додам єдно.

Тот кружок філозофів, котры ся так складныма темами занимають на фонї войны на Українї, котра їм якбач не є на першім місцї, підпорує з публічных средств Словацька републіка, кедьже Союз „Русинів-Українців“ бере грошы на проєкты з україньской меншыны.

Але видиме, же ся то оплатило. Бо што інше бы днесь мало платити ся україньскій меншыні, кедь не філозофованя на совєтьскый способ, правда?

Петро МЕДВІДЬ. Ґрафічна і языкова управа: ред. АРК в СР.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.