11. 8. 2023: Елена ХОМОВА-ҐРІНЁВА: На небі..., Приходиш домів, Хто оре поля..., Вітор (Стишкы)

Елена Хомова-Грінёва

На небі...

На небі

Великый віз,

Малый віз,

в тмі

міліоны

звізд.

Я роздумую

як є днеська

і было колись.

Не впаде мі

долов звізда

до рук?

Не оддыхну

на момент

од вечернёго

танця,

руснацькой

дупканой,

лем так собі

одпочіну

од далекых драг небом

пожегнаных.

 

 

Приходиш домів

Сам безрадно

стоїш на розпутю,

чекаш на стрїчу,

обнятя любезной,

выстераш рукы

ку небу,

віташ ся з краём,

задутым вітром

пустынї і старых бай.

Твій приход

з далекого світа

саме небо

благодарить.

Сердце бє од щастя,

душа радостёв

цвине, горить, палає.

Стоїш на земли

своїх предків,

близко гробів

на цінтерю.

В хотарю, де горы, лїсы,

долины прекрасно

листём шумлять, співають.

Рікы, ярочкы арію гудуть

о дїтинстві, любови,

жывотї, о родній речі

покійных няня і мамы.

 

 

Хто оре поля...

Хто оре поля,

оре з надїёв,

же засіяне

маленьке зерня

зміцнїє, росне,

раз зародить.

Позбераме,

пожнеме

плоды землї

благословенны

Господом,

поливаны

з неба

бобульками

доджа.

 

 

Вітор

Скрыв ся вітор

під стрїху

одпочіти по

ночнім танцю,

высылив плюца

з гургаю.

Увіриш мі,

як погласкаш,

вітре, моє плече,

я жыю, творю,

туга тримле мене,

перейти ся іщі хочу

по роднім краю.

(З припраля ной книжлы авторкы – Высоко небо.)