12. 8. 2022: Миколай КСЕНЯК: Зеркалїня: Увеличеный Флячок, Розпакы в музею, Телятко, Вірна камаратка, Чоловік і Сонце, Пеґас і Ліра, Пергач, Сокыры (Байкы)

Миколай Ксеняк

Увеличеный Флячок

Обычайный мастный Флячок
ся якось дістав ку телескопу
наміреному на сонце.
Перемогло го покушіня і...
позорує жрідло світла.
Зосереджено. Очі з нёго не спущать.
– Небеса! – зразу плеснув руками.
– То ся мі марить?
І зась ся вернув к довгій трубі,
зась неконечность приближує.
– Є там! То не фатаморґана.
Та конечно уж і я мам...
– Што там таке інтересне? –
чути зведаву Синічку.
– Радостный обяв.
– Якый?
– Дашто епохалне! –
надувать ся Фляк.
– Я мам, пташку, на сонцї братів!
Істо. Є там цїле море малых,
середушнїх і обровскых фляків!
Я мам там велику родину.
Ура-аа!

 

Роспакы в музею

Злата Ложка рачіла навщівити
музей. Ходила около вітрін,
обзерала експонаты. При єднім
ся довше заставила і силнїше
зрак свій заострила.
– Тьфу! Яка паскуда!
Незґрабна, – хмарить ся злата
Ложка на деревяну.
– Не може быти, жебы я вела
свою славну саґу од такой
машкары, од той мамуны!
Не знесу таку уражку, таке понижіня.
• • •
Не є вшытко злато, што ся блищіть.

 

Телятко

Бють ся Вовци, грызуть ся о кість.
– Же ся не ганьбите! Перестаньте!
– Підышло ку ним Телятко.
– Є то од вас аморалне!
Чуєте?
А дораз переруште битку,
бо вас...
Биткарї нараз стихли,
на наївне посмотрили
і без єдиного слова го... зъїли.
• • •
Не плеть ся, телятко,
міджі вовків,
бо... буде гнедь по тобі.

 

Вірна камаратка

Выбулькує вычітаво Болото.
– До дябла рогатого.
Вшыткы ня обходять.
– Як то, же вшыткы?
А што ту я? –
з Болота мляснула Свиня.

 

Чоловік і Сонце

Ясне Сонце крачать по небі
а на землї Чоловік ся на нёго злостить,
затинать пястї і ся му выгражать.
– Ть-сь фалошне!
– Чом ня уражаш?
Я ті давам світло, тепло небесне...
– Іщі зо себе робиш невинятко?
Ці учены уж не пришли на то,
же єсь карціноґенне?
Ту двоногый двигнув скалу
і прудко з нёв до сонця шмарив.

 

Пеґас і Ліра

Пеґасови уж поволили нервы
і зошмарив поета із свого хырбета.
– Чом єсь ня так принижыв,
зосмішнив?
– А што інше собі заслужыш,
кідь єсь вымінив Ліру за
Адміністратіву?

 

Пергач

Пергач затяв свої пазуры
до конаря высокой липы
і вісить долов головов.
Вісить і позорує світ.
– Так є, – усмівать ся спокійно.
– Мої ідеалы ся реалізують.
– Якы? – не стримав ся конарь.
– Ці не видиш? Уж нелем я і пару
смілых людей, але теперь
уж скоро цїлый світ
є горї ногами.

 

Сокыры

Зышли ся дві Сокыры.
– Ой, плано є зо мнов, –
скаржыть ся перша.
– Гарджа ня грызе а моє
сердце так тужыть стати
ся блискачов, параднов,
як єсь ты.
– Поміч є барз легка, –
успокоює єй друга.
– Порадь, прошу тя.
Буду ті цїлый жывот вдячна.
– Подь зо мнов до лїса,
там будеме стромы стинати,
клатикы щіпати і гнедь
заблищіш.
– Што? Я – рубати? Нїґда!
Няй ня радше гарджа цїлу зожре