15. 12. 2023: Меланія ГЕРМАНОВА: Жывотны пoвіданя i приповідкы (1)

Меланія ГЕРМАНОВА

Жывотны пoвіданя i приповідкы (1)

Спомяну, чім ня родиче обдарили, якым богатством. То было барз велике, дали мі любов до наукы, учіня і велике штилістічне наданя, любов до творчости. Першый свій стишок єм написала, кедь мі было 11 років, на Українї. Там сьме жыли як оптанты 8 років за „батька Сталіна‟.

На уроцї україньского языка нам дала учітелька написати штилістічну роботу Моя батьківщина. Написала єм ю віршованов формов, але конець той роботы – то была єдна катастрофа. Напишу з нёй пару думок:

„Дуже велика країна моя, а в ній озера,

рікы і моря. Гори високі, степы і ліси.

Скільки богатства і скільки краси.

Описати все то, чім богата Ураїна...‟

А заключіня той роботы уж быв невіршованый, але роздум над долёв Україны:

„Але над чім я задумуюсь як іщі дітина. Над тим: чому в країні з його чорноземом, котрого не має жадна країна світа, був голодомор. У Чехословаччині ніколи голодомору не було, хоць наша земля камяниста, неродяча. У нас, у Видранї не родить ся ани жито, ани пшеніця, тільки ячмінь, овес і гречка. Люди за зерном ходять на жнива на Мадяри. Але ніколи голодомору не було.‟

Тоту роботу прочітав заступця школы Віктор Романенко. Він боёвав у Карпатах з Людвіком Свободом. Через наше село Видрань ішов по скінчіню войны. Романенко пришов о праву руку по локеть, быв героём Совєтьского союзу. Він говорив з моёв мамов і дав їй раду: „Аня, ваш чоловік Михайло і дочка Меланія дуже відверто говорять про Радянський Союз. Тут треба знати, коли і що говорити, а коли мовчати і думати своє. Я допоможу вам виробити документи на відхід додому...‟    

О місяць з трёма куфрами сьме уж были дома. Але 8-рочне там  перебываня на Українї дало мі велё – научіла єм ся перфектнї говорити по рускы і україньскы а частково і по нїмецькы. Нїмецькый язык ся по войнї на Українї учів у великій мірї. Учіла єм ся го два рокы і на высокій школї у Пряшові.

(З приправлёваной книжкы авторкы – Што жывот принїс.)