19. 5. 2023: Третїй процес

В тых днях обявила ся інформація, же в Кіиєві проходила стрїча Цїлоукраїньской рады церьквей і реліґійных орґанізацій з делеґаціёв Цїлосвітовой рады церьквей. Резултат стрїчі є ясный. І наперек тому, же проходить война, на Українї не є реліґійного переслїдованя. Досправды?

Так холем видить сітуацію глава Цїілоукраїньской рады церьквей і реліґійных орґанізацій, єдночасно єпіскоп Україньской лутераньской церькви Вячеслав Горпинчук. Кедь даяке переслíдованя є, то лем на теріторії, котру окупує Росія.

Но, при словах Горпинчука, котры цітовав офіціалный вебсайт рады, мож думати лем на дві можливости. По перше, лутераньскый єпіскоп є слїпый як патрон, а намісто шефованя в радї бы мав радше іти до очного доктора і робити з тым дашто. Або видить барз добрї вшытко, лемже бісїдує так, як власти хотять.

Ани перша, ани друга алтернатіва не робить добре реноме церьковній радї, котра бы мала барз позорно смотрити на проблемы окремых церьквей ці реліґійных орґанізацій.

Каждому, хто холем з летадла смотрить на церьковну сітуацію на Українї, є ясне, же од 2018-го року, коли презідент Україны Петро Порошенко „выбавив“ томос про Православну церьков Україны в Константінополю (цезаропапізм як з букваря), є тота церьков державов преферована. Аж так, же могли ся робити незаконны захоплїня храмів Україньской православной церькви, і то без того, жебы з того были даякы проблемы перед законом. Законы в тых припадах якбач не єствують.

По зачатку повноформатовой російской войны на Українї іщі веце нароснув тиск на Україньску православну церьков, і єдинов правилнов путёв є Православна церьков Україны. То є політіка державы. Правда, Кієв ніч таке не признать, але „по плодах“ мож познати.

Тадь захоплїня храмів Україньской православной церькви набрали на іщі векшій інтензівности, безкарно, держава хотїла хоць і насилно выселити Кієво-Печерьску лавру, Львівска область „заказала“ Україньску православну церьков, а могли бы сьме продовжовати.

Так само є ясным знаком переслїдованя лем єдной выбратой ґрупы людей то, же не є тыждня, коли бы не была разія у даякого духовного Україньской православной церькви, в даякім монастырю той церькви, жебы не зачали процес з дакым з той церьковной громады.

Ніт, абсолутно не спохыбнюю то, же хто робить на аґресора, колаборує, має за то нести одповідность.

Но не хоче мі ся вірити, же колаборнатів найдете лем в єдній церькви. Лемже разії роблять ся лем в єдній. Обвинїня з реліґійной ненависти ідуть лем на представителїв той єдной церькви, хоць старчіть собі перейти Facebook представителів той „правилной державной церькви“, а пропозіцій на судны процесы бы быв повный міх.

Жебы не зохабити чітателя на похыбностях, не єм нияк заінтересованый до православя, кедьже єм ґрекокатолик. І так про мене ани тота днешня „правилна“, ани тота „неправилна“ церьков не є нияк близша.

Но вопрос ту стоїть іншак. Як можеме бісїдовати о тім, же не є жадного реліґійного переслїдованя на Українї, кедь оно є? І як можеме быти мы, люде, котры бісїдують, же суть демократы, і же честують западны цїнности демокрації і людьскых прав, тихо?

Навеце, як можеме быти тихо як Русины, кедь знаме, же бити шапками по голові будуть і нашых Русинів, кедьже майже нихто на Підкарпатю дотеперь не перешов до державной церькви? Будеме ся на то лем тихо смотрити?

Теріторія Підкарпатя была што до православной юрідікції все проблематічнов, каждый єй хотів. Спор існовав і в Масариковій Чехословакії, коли о тоту теріторію натїгала ся Прага з Белеградом. Але не о тім єм хотїв.

В децембрїі припомянеме собі 110 років од початку такзваного Друрого Мараморош-Сіготьского процесу, в котрім судили австро-угорьскы власти православных Русинів лем зато, же стали православныма.

Адвокатів обвиненым Русинам хотїли робити і дві вызначны політічны особности. Томаш Ґарік Масарик, котрый став пізнїше першым презідентом Чехословацькой републікы, якой теріторіёв была і Підкарпатьска Русь, і втогдышнїй словацькый посланець в угорьскім парламентї Мілан Годжа. Бо знали, же процес є неоправданый, же ся топтать по їх правах.

Іншак, і втогды Русинів обвинёвали з колаборації з Росіёв. Процес заінтересовав цїлу Европу, писало ся о нїм.

А што днесь? Будеме чекати, аж покля зачне такый процес? Буде демократічный Запад тихо, бо война? Де суть граніцї, што іщі може країна у войнї робити? А найдеме днешнїх новых европскых демократів, особности, котры бы Русинам в припаднім „третїм процесї“ робили адвокатів?

Петро МЕДВІДЬ. Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Языкова і ґрафічна управа: АРК в СР.