19. 8. 2022: Штефан СМОЛЕЙ: Гаварія (Урывок із повіданя)

Штефан Смолей

ГАВАРІЯ

1.

Было красне юнове рано. Іван Горохів із косов на плечі пришов домів. На дворї косу завісив на конарь яблонї, вышов на підстїну, із дручка зняв рушник і понагляв до недалекого ярку під гучком умыти ся в чістій холодній водї. Умытый ся вернув назад на двір, на дручок завісив рушник, а сам понагляв до хыжы.

Хоць в тот день щі не їв, на самый перед пішов ку лавцї, де стояло ведро із водов, взяв горня, з ведра зачер воды і з великым смаком ся напив.

Жена в кухни уж скоре мала доварены метаны галушкы, бо было треба дати дїтём фрыштик і спровадити їх до школы. По правдї, мужа чекала дас перед півгодинов. Положыла миску з галушками перед нёго і звідала ся:

„Іване, то єсь там косив сам, же так довго єсь там быв? Думам, ці вас там не было веце хлопів.“

Іван ся чув выстатый, наперед сїв на лавку ку столу, без слова посидїв дас минуту, аж потім зареаґовав на женин вопрос:

„Жено моя, знаш добрї, же єм не быв сам. Были сьме штирьме, але то знаш трава велика, а што главне, быв приказ покосити цїлый правый бік за драгов.“

Іван быв косити Фарьску луку. Хоць в тім часї мав дость і своёй роботы, але повинность приказовала і ёму одробити повинну роботу на фарьскых землях, кедь хотїв дале хосновати фалаток фарьской землї. Жебы за хоснованя той землї не мусив платити пінязми, мусив одробити роботов.

Іван сидїв коло стола і помалы давав до рота метаны галушкы. При їджіню роздумовав, што в тот день щі бы мав зробити. Роздумованя над роботов перерушила жена:

„Іване, не выстыли галушкы? Не треба їх пригрїти?“

„Жено моя, ты ся мала попросити скорше, ці їх не треба загрїти. Галушкы уж ся загрїють в моїм жалудку.“

Жена ся усміхла:

„Мусила єм їх зварити скорше, жебы дїти не пішли до школы голодны.“

„Добрї, добрї, жено моя, уж єм ся наїв, але кедь маш колочене молоко, та бы-сь мі могла принести. За добрыма галушками бы было лїпше ся напити колоченого молока, як чістой воды.“

Жена одышла до сїни, де в ладї мала одложене колочене молоко, жебы довше вытримало, бо в сїнёх было найхолоднїше.

Принесла дзбанок із колоченым молоком і положыла го на стіл. Щі пішла ку талашу, мужови принесла горня:

„Іване, наллїй собі і ся напий тївко сам хочеш. Завтра буде друге, бо буду мусити будь днесь вечур, а може завтра рано колотити. Молока є повно, треба з ним зробити порядок. Щі не є ани конець юна, а вонка тепло як в серединї юля.“

Жена пішла по своїй роботї, а Іван знова роздумував, што на самый перед бы мав робити. Найвеце го трапило сїно на Ольцї, котре уж давнїше было складжене в копах і чекало на одвоз домів. Была то лука найоддаленїша од села. Роздумував і над тым, же по горячавах все звыкла прийти зміна хвілї, часто потім і довше падать додж. Была бы велика шкода кедьбы сїно змокло, а требало бы го розмітовати і пересушыти.

До хыжы вышла жена із ведром воды. Ведро із водов положыла на лавку і обернула ся к Іванови:

„Іване, праві роздумую над тым, же днесь бы было добрї із Олькы привезти сїно домів. Уж давно мало быти дома. Не была бы-м рада, кедь бы ку тому сїну на Ольку требало ходити го пересушыти. Не йде мі ани так о роботу, але о тото ходжіня ку сїну так далеко.“

„O тім сїнї, Ганё моя, праві роздумую і я. Але днесь, а такой наперед піду привезти сїно із Букового, там ся довго не стримам, но а пополудне бы єм пішов на Ольку по тамто сїно.“

О куртый час Іван уж ся віз на возї долов селом.

В Буковім із возом заставив близко першой із трёх коп. Понагляв чім скорше сїно наложыти на віз, притоптати і припавузити. Як сїно накладав на віз, притім позерав на не аж барз далекый бережок в Грабинах. Хотїв там наскоро забігнути попозерати, бо там знав три міста, де в лїтї часто росли баранї рогы. Такой думав і на таке, же была бы велика шкода, кедь там в тім часї уж выросли, а він бы там не зашов попозерати.

Коня із повным возом сїна загнав ку недалекым крякім, де стояла стара велика грушка. Ту в холодку му буде добрї. Коня роззубадлав, положыв перед нёго сїна. Руков го погласкав по голові:

„Конику мій, ту маш сїно помалы жрий і чекай на мене, я ся довго не стримам.“

Із воза зняв зеленіцю, взяв під плече і понагляв до Грабин в крякох попозерати на свої міста, глядати грибове щастя – баранї рогы.

А Іван щастя нашов. Такой на першім місцї, міцно ся зрадовав, як перед собов увідїв прекрасны два крякы баранїх рогів.

Зеленіцю простер на землю, баранї рогы опатерно переложыв на зеленіцю. Мав щастя і на другім і третїм місцї, бо і там нашов по два крякы баранїх рогів. Щастём аж горїв, як із тївкыма баранїма рогами в зеленіцї на плечох понагляв ку свому конёви і ку возу із сїном.

А дома было тыж велё радости, бо была велика грибова гостина, яка не бывать все.

(Выбране з приправлёваной книжкы Штефана Смолея – Мамко, чом праві я?)