2. 9. 2022: Меланія ГЕРМАНОВА: Протиалкоголічне лїчїня (Повіданя)

Меланія Германова

 Протиалкоголічне лїчіня 

 

– Мамо, чом то того нянька уж не даме за тото протіпалінькове лічіня – ціла школа ся мі сміє, якого мам вітця пияка.

– Дїтино моя, кобы то од мене залежало, уж давно є там. Тівко раз єм го по доброму і по злому пересвідчала, жебы пішов на Предну гору ся вылічіти од той бетегы... До той бісїды ся придав і старшый сын Володё – поліціста.

– Знате што, мамо, вчера кідь єм ся вертав зо службы, коло культурного дому єм збачів спуста людей. Кідь єм підышов ближше, там збачів таке дівадло, же аж ня стрясло.

– Яке дівадло, сыну?

– Під дверями культурного дому, на земли з ботасков під головов а на нозі з подертов поножков, а друга нога обута – спав наш нянько.

– Таку ганьбу в нашім валалі, дїти мої, не знашать нихто, лем мы троє. З такой роботы, добрі плаченой, го препустили про пиятыку. Іші дякую ведуцому, же го цалком не вышмарив з того поднику – зробив го ночным стражником. Пришов о красный плат, а поучіня нияке. Велё людей мі вытыкать, же го не даме лічіти, але нато ся мусить підписати він сам, а я не зможу нич. Але уж мі пообіцяв, же на тото лічіня піде того року, бо го болить жалудок. Барз бы то так было, дїти мої, уж даяк лем вытримайте.

– Мамо, я іду за уйком Іваном пожычіти од нёго возик – нянька притягнути домів. Обоми наложыли вітця на возик, притягли го на двір і на возику охабили у боїску – ани ся не пробудив. Бісїды з ним не было.

– Володю, я уж по роботі – за вітця на ночну піду я. Жебы іші го і з того бідного стражіня не вышмарили.

– Василю, Василю – камарате, сусїде – што лем ся з тобов стало... Цілому валалу єсь авта оправляв – найліпшый автомеханик, так допасти про тоту прокляту бетегу. Най спє у возику, привезеш мі го завтра, бо піду жені по шрот. Остань здравый, хлопче, а про вітця ся не трап, дость того мать мати, та ї будь опоров.

На другый день Маря до дружства не ішла, уж давніше планувала побілити кухню, была закурена, бо про невыметеный комин дым зо шпаргета вертало назад... Дополюдне побілила раз, пополудни, кідь кус просхло – другый раз. А брат Петро приніс з дому кефу на довгім дроті і вычістив комин. Кухня просхла, але іші не так, жебы ся уж дало повішати вшытко познимане. На стіні было шість векшых клинців – на святы образы – іконы, а під нима шість меншых клинчіків на таніры під образом. Образ і таніры Маря положыла на меншый столик, на котрім сі писала домашні заданя молодша Наталка. Свої лахы і збрань мав Володя у передній хыжі. Все ю замыкав, жебы ся пяный отець не дай Боже не постріляв.

Рано з вітцёвой ночной пришов за возиком уйко Іван – ледва вытяг пяного Василя з возика, поставив го на ногы.

– Ідь, Василю, до кухні, уж на часі вказати ся на очі жені і дїтём.

Володё уж пішов до роботы, Наталка до школы. Маря чекала Василя, бо ся понагляла до роботы – днесь буде в роботі цілый день, бо вчера про біліня ю заступила Параска Кернова. Чекала на Василя, та му хотіла высвітлити, што мать робити через день, кідьже до ночной іде аж вечур о 8-мій. Не пришов, та му написала:

– Василю, наперед ся проспий, а пак ся пусть до роботы. Я побілила кухню, вчера цілый день сохла. Позниманых 6 образів і 6 танірів – суть на Наталчинім столику – на векшы клинці – образы – а на меншы – таніры. Спекла єм ті 6 бандурчаных ошіпків, бо ты їх барз любиш. Три зїч на фрыштык а три на полюдне. Білый кавий маш на шпаргеті у белавім горнятку, буде іші теплый а ошіпкы суть закручены у плахтяту, жебы были теплы. Наперед ся наїч, а пак ся пусть до роботы – роб тото, што маш на папері написано.

Василь вышов до кухни – в кухни никого. Пішов назад до боїска, нашов там плоскачік, але у нім было уж лем кус на споді – выпив, повтерав ся і вернув ся назад до кухні. Страшні го боліла голова і по брісі, махало з ним по кухни – сів собі на столець і зачав чітати Марине письмо. Штось требало зїсти, а штось завісити, якыська ошіпкы, якыська образы, таніры – „Бог знать што?, што лем тота Маря выдумала, але зроблю най ї стане душа на міру.

Лем нашто тото чудо по кухні робити – ошіпкы вішати по стіні, а де ся поділи зо стіны тоты сяты?! Наісні ся острашыли поліцайта, та повтікали з хыжы. Бісїдував сам зо собов надавав на сына, же му не доволить стрілити до той пыскулі Лопотихы, але роботу робив – бо жена наказала.

... Пять ошіпків завісив на клинці, де мали вісити образы. Шестый клинець быв дость высоко, став на столик з образами і танірами – завісив з бідов і тот шестый ошіпок, але столик ся під ним зогнув – вшыткы образы і таніры впали на землю, а він на них, вшытко ся потрепало, аж і дакотры рамы праскли на полы. Став з той склянчіны, зачав зберати скло, порізав сі праву руку – аж му з нёй кров заліпила і стіну під облаком.

Стояв над тов розбитов склянчіноньков з порізаныма руками. Аж толь ся уж порядні пробрав, як до кухні без заклёпканя вбігла сусїдка – Ганя Лопатова, пыскуля на цілый нижній конець. Чула од Марі, же буде білити, была зведава на тото біліня. Як збачіла на стіні повішаны ошіпкы, а на земли копу склянчіны і порїзаного Василя, лем зёйкла зо словами:

– Заваруй ня, Сятый, од нечістой силы! – выбігла з кухни, ани за собов двері не заперла. До півгодины знав о тій нечістій силі у Василёвій кухни цілый нижній конець.

Маря нашла перед вечаром терезбого Василя сидіти коло выплаканой Наталкы – збыхав худачіско. З роботы ся вернув і Володько, нашов родину сидіти по тмі – без єдиного слова. Засвітив світло. Таке чудо в їх обыстю іші не видів. Взбыхнув, погласкав по голові молодшу сестру, посмотрів на маму – веце му не требало ани знати, ани чути. Василь пішов до купелкы, одмыв рукы од кырви, без їджіня і без єдиного слова побрав ся до ночной.

– Мамо, тото протіалкоголічне лічіня нянько мусить абсолвувати з урядной моці – о то ся уж постарам я. А вы мі лігайте спати і не взбыхайте над пиячінов, бо мі за вами пукать сердце.

Рано отець прийшов домів терезбіцькый-терезбый, што ся не ставало, бо з роботы наперед зашов до корчмы, аж пак домів. Попозерав по кухни – никому ани слова.

– Марько, дай мі новы лахы і чісте прадло. – Іду на протіалкоголічне лічіня.

– Ідь, Василю, ідь – уж давно єсь обіцяв, же підеш. Дай ті там, Боже здравя і спокійного лічіня. Будеме на тя вшыткы думати і тя чекати.

– Думайте і чекайте. Взбыхнув і вышов з кухни.

З ташчатом вступив до корчмы і сів собі на своє старе місце. Такой ся ку нёму придали тоты трёми – „найвірнішы камаратя‟. – Вась, пєме тото што і все.

– Добрі, та собі розкажте тото, што і все.

– А ты што? Собі нич?

– Мі нич, лем вы сі розкажте.

– Ведуца, ші по децу до другой ногы. А ты, Василю, чом такый выобліканый, а вызераш як кіло солі у півкіловім сачку.

– Вызерам так, як ішім не вызерав, бом пив тоту смердячу самогонку. А ты, ведуца, дай мі до рук тоту фляшку. Ведуца спозорніла і ся острашыла, бо знала, же Василь мать сына поліцайта.

– То палінька ці самогонка? Тоту фляшку з тов бетегов мій сын завтра возьме на розбор. – А ты мі теперь высвітлиш за што єм позавчара платив 50 евра і од чого єм вчера одпав під культурным домом, а люде ся ку мі на чудо сходжали?

– Ту маш, Василю, не 50, але 100 евра, лем ня ниґде на глась, знаш, же мам троє дїтей, а хлоп мі сидить в басох.

– Злодійко єдна, злодійска, збогачуєш ся на укор здравя хлопів, што суть жывителями родин. До той басы патриш ты, а не твій хлоп. Не бій ся, твої дїти я не осірочу, але у тій корчмі уж веце ниґда не буде варена самогонка – о то ся постарать мій сын. А моя нога, покля ты будеш ту ведуцов, ту уж веце не вкрочіть.

Василь ся підняв і пустив ся ку дверям.

– Васьк, а платити хто буде?!

– Платити од днесь буде тот, хто пив. А я не пив – та не мам за што платити.

– Та ты камарат?

– Порядны камаратя не жыють і пють на учет другых. Я про тото пияцьке камаратство пришов о роботу, окрадав родину, приобрів хвороты. Мене в роботі мали за найліпшого автомеханика, брав єм красный плат – а о тото вшытко я пришов про глупу самогонку... Та де же быв тот мій розум? Хвала Богу жем го цалком не стратив. Тото я вам, хлопі, теперь повім: ‟Палінька – шалінька‟.

Веце го у корчмі не видів нихто. Пішов на працовиско, де даколи робив. Довго бісїдував з ведуцым, а з канцеларни вышов усміхнутый і спокійный.

Пішов і за камаратом – уж доходцём, ознамив му, же буде од днесь ночным стражником. Худачіско аж сплаксів од радости, бо му внук іде на Высоку до Кошыць – поможе му фінанчні.

Домів ся вернув іші перед вечаром, нихто го не чекав, вшыткы троє думали, же є уж на Предній Горі.

– Родино моя злата, робітницё, жено злата моя, дївочко наймолодша, сыне мій єдиный, не є той силы на тім білім світі, што бы ня она донутила вымінити вас за паліньку. Лем посмотьте добрі по тій нашій кухни, бо я ся по ній барз добрі попризерав. А од завтра наступлюю до старой роботы – автомеханик.

„Ошіпкы по клинцёх, розбиты Сяты образы, куплены нашыма властныма руками у Краснім Броді на Монастырі на Русаля, 6 прекрасных танірів найкрашой керамікы, а то іші ку тому Вашой мамочкы сварьбяный дар од єй хресной мамы. А тот сміх по цілім валалі – тото є Предна і Страшна Гора. – Тото є моє. Протіалкололічне лічіня.

(З приправлёваной книжкы Меланії Германовой – Люде, будьме людьми.)