23. 9. 2022: Меланія ГЕРМАНОВА: Сусїда – лїпша, як родина (Повіданя)
Меланія Германова
Сусїда – лїпша, як родина
– Гало, гало, Марё, пребач, же ті так скоро волам, може іші спиш?
– Та де бым спала, уж єм хлопа накормила, бо на сходзу урбаріатну ішов. Гварь, чом волаш, што ті од ня треба?
– Ці бысь мі не прийшла курку стяти, робить то все мій небогый Василь, я то не докажу. А дївка мі волала, же внучка барз хоче курячой поливкы з домашніма різанками.
... Прибігла до минуты.
– Слухай, Марё, уж єм давно не варила курячу поливку, бо три бройлеры на мнясо нам хтось вкрав, а носниці мі шкода было різати, але єдна курка барз стыла, цалком выпірена і ся перестала нести. Слухай ня: Курка заперта у курнику, кобиця зос сокыров за літнёв кухнёв, під стінов бляшане ведро, та там ю штурь, кідь ї голову зотнеш. А ту маш пятеро яєць на різанкы, бо курок не маш, моле мої двоє кіст уж сохнуть, барз ся тїшу на поливку різанкову предобру.
– Лем ты ся, Зузко, не старай, зроблю як кажеш. Я ті курку не лем зарубам, але і оскубам і розпорціюю аж і поливкы наварю – уж лем зісти. Хто же бы мав помочі вдовиці, кідь не сусїда. Сусїда, Зузко, мать быти ліпша як родина. За яйця дякую, а поздрав дївку і внучку – зроблю пресні, як єсь мі наказала.
... Вода на опаріня уж кыпіла. Наляла ю до чістого ведерка ішла опарити курку. Бляшане ведро было порожнє, кобиця од кырві, коло нёй сокыра. Але де курка? Псиско даке потягло? Воду з ведерка вылляла.
– Піду до Марі ся попросити, што з курков. Маря штось у загороді полола, не виділа ня, отворила єм двері в сінцятох і уж ту єм зачула пах курячой поливкы. Але куряче „чудо‟ єм збачіла аж на кухиньскім столі. – Зарізана, очіщена, выпітвана без головкы, лобок і єдного крыльцяте, а коло нёй лежав вымащеный пекач. На краю шпаргета помалы кыпіла куряча поливка. Аж зо мнов стрясло зо злости. Іші серенча жем зо собов взяла порожнє ведерце. Такы нервы єм достала, же єм сама зо собов наголос бісїдувала: „Чорти бы тя шмарили до горичого пекла, бестыё злодійска. Будеш ты на обід зос тым своїм лісницькым крадёшом істи тот порожній горнець – ты горнець, а ґазда пекач, штось го приправила на печіня моёй куркы. Йойой, якусь мала правду, же мі курку нелем зарубаш, оскубеш, розпорціюєш, але кобым не пришла до твоёй кухни, та бысьте тоту курку і зїли. А ші такы слова мі потвора єдна повіла: ‟А хто бы мав помочі вдовиці, як не сусїда. Сусїда, Зузко – ліпша, як родина.‟
... Перелляла поливку з горце до свого ведерка і зос фалатками мняса, каліку – курку до рукы, стрїлила дверями і пішла домів. Різала кісто на різанкы, але слызы ю заливали. „Таке зробити властній сусїді, вдовиці, таке зробити. Дала курку до бубна, поставила воду на різанкы і взбыхавчі собі сіла на диван.
В такім зубоженім ставі ю нашла дївка з внучков.
– Бабко, куряча поливка аж по дворі ходить, одколи ті покрали бройлеры та сьме курячу поливку не їли.
– Дївче моє злате, поливка ходить не лем по нашім обыстю, але і до сусїдів забігла – розповіла обом пригоду з курков.
– Видиш, мамо, де ся діли твої бройлеры. Купуваня, кормліня, ставаня ку ним рано, а зїла їх твоя сусїда – родинонька. Небогый нянько, будь му легков земля, такой спробагнув, де ся поділи, але ты му не вірила. Зато твоя „люба сусїдонька‟ до нас не ходила. Лем подумай, мамко, што то за „родина‟, што вымінить сусїду – вдовицю за курку.
(З приправлёваной книжкы Меланії Германовой – Люде, будьме людьми.)
