24. 4. 2023: 220 років од народжіня вызначного будителя Русинів – о. Александра Духновіча

24. апріля 2023 минать 220. рочніця народжіня найвызначнїшого Будителя Русинів – Александра Духновіча. При округлій 200-ій рочніцї у 2003 роцї быв скоро цїлый „Лемківскій річник‟ присвяченый Александрови Духновічови. З того алманаху выбераме статю небогого Василя Сочкы-Боржавина з Підкарпатя під назвов „Александер Духнович‟.

В історії народного возроджіня народів бывшого Австро-Угорьска барз важнов епохов были штиридцяты-шістьдесяты рокы ХІХ. стороча. І про русиньскый народ  быв то період народного возроджіня, котрый дав нашій історії і літературным традіціям плеяду вызначных будителїв-просвітителїв.

Меджі тыма великыма особностями главне місце занимать канонік Пряшівской євархії – ґеніалный педаґоґ, народный поет, драматурґ, мыслитель, історік, публіціста Александер Духновіч (1803 – 1965). (...)

В лїтературї народного возроджіня підкарпатьскых Русинів акуратно голос Александра Духновіча прозвучав із набывалов силов, голос гуманісты і демократа, голос заснованя русиньской педаґоґікы і драматурґії, голос зоставьтеля першых нашых літературных алманахів і учебників, автора найпопуларнїшого молитвеника „Хліб души‟, автора гімны „Подкарпатскіі Русины, оставте глубокый сон‟ і знамой народнойн співанкы „Вручаніє‟ – „Я Русин был, есьмъ і буду, я родился Русином...‟

Народив ся Александер Духновіч 24. апріля 1803 року в малым підбескідскым селї Тополя на Снинщінї (Словакія), де ёго отець Василь Духновіч быв парохом в старенькій деревяній церькви, побудованой без жілїзных клинцїв у роцї з округлым чіслом 1700. Мати нашого писателя, Марія, была дївков священика Івана Ґерберія. Отець, роду свому вірный Руснак, старав ся, жебы ёго облюбеный сын быв выхованый в патріотічнім русиньскім дусї.

Основы ґрамотности малый Александер спочатку здобыв коло родічів, якы з Тополї переселили ся на фару до Стащіна, а дале в уйка по матери в русиньскім селї Старина і у дяка, коло дїда Івана Ґерберія, в селї Клокочові недалеко Собранець. (...)

У 1813 роцї одвезли десятьрочного Александра до ужгородьской народной школы, де три рокы учів ся під руков учітелїв Івана Бенёвского і Антонія Бема. Потім перешов до ґімназії, де скінчів шість класів. Сему і восьму класу ґімназії з предметом філозофії выходив у Кошіцях, а теолоґію штудовав у богословскій семінарії в Ужгородї. По скінчіню богословской семінарії пряшівскый єпіскоп Ґріґорій Тарковіч прияв молодого священика до функції єпархіялного писаря; але не забезпечів му потребны соціално-жывотны потребы. (...) 

Перемучівшы ся три рокы коло „чудного і скупого‟ єпіскопа, Духновіч вертать ся до Ужгороду і выконує роботу домашнёго выхователя у піджупана Штефана Петровая. А в роках 1833 – 1838 уж обслуговує богобідных  Рисинів в селї Комлоша і Біловежа на Пряшівщінї. Одты на позваня мукачовского єпіскопа Василя Поповіча ся переселять до Ужгороду, де од 1838 року аж до кінця 1843 року трудить ся в резіденції єпархіялного веджіня. Ту має можность спознати богату бібліотеку, яку основав великый наш архієрей Андрій Бачіньскый. Зась одношіня з великым нашым ученым Михаілом Лучкаём і ерудованым єпіскопом-патріотом Василём Поповічом іщі веце проглублює ся народностны чутя Александра Духновіча.

В 1843 роцї за помочі єпіскопа Осифа Ґаґанця Духновіч зістає каноніком Пряшівской єпархії (...). Пряшівскый період ёго творчости і културно-патрітічного діятельства быв найплодотворнїшым. То продовжовало аж до кінця ёго жывота.

В Пряшові Духновіч створив свої знамениты педаґоґїчны, історічны, церьковно-теолоґічны, філозофічны і публіцістічны роботы, там зложыв літературны алманахы „Поздравленіє Русинів на год 1851 от Литературного заведенія Пряшовскаго‟ (Відень, 1850) і „Поздравленіє Русинов на год 1852‟ (Відень, 1851). Там опрацовав нашы першы календарї-місяцёсловы. В Пряшові были написаны найлїпшы стихы Духновіча, знамениты афорізмы і патрітічны медітації.

В Пряшові, під патронатом єпіскопа Осифа Ґаґанця, Александер Духновіч зорґанізовав „Литературноє заведеніє Пряшевскоє‟, членами якого были нелем русиньскы писателї, але і словацькы (...).

Назвиме холем найглавнїшы роботы великого будителя з того пряшівского періоду

–  „Книжиця читальная для начинающих‟ (Будапешт, 1847) – першый школьскый учебник, написаный мілозвучным русиньскым языком і перевыдаваючій ся іщі двараз у Будапештї.

–  „Народная педагогія в пользу училищ и учителей сельских‟, часть І (Львів, 1857).

В 1850 роцї в Перемышлї была выдана класічна пяса Духновіча „Добродітель перевысшаєт богатство‟. Тота сценічна пєса, написана на основі народной бісїды околіцї Старины і Стащіна, была в нашім краю барз популарнов нелем в другій половинї ХІХ столїтя, але і пізнїше. (...) Она ся грає нелем дома, але і за граніцями Словакії, тыж пряшівскым Театром Александра Духновіча і в нашых часах.

Окремо мусиме повісти пару слов о церьковно-літурґічных книгах нашого каноніка Пряшівской єпархії. Бо в 1851 роцї в Будапештї были выданы ёго „Литургическій катехизис‟ і знаменитый „Хліб души‟. (...) Хлїб душі пізнїше вецераз перевыдавав ся нелем на Підкарпатьскій Руси і на Пряшівщінї, але і в Америцї, в Югославії (і в Галичінї – ред. „Б‟) (...)

Многы творы Александра Духновіча довгы рокы лежали в рукописах, бо русиньске выдавательство за жывота нашого будителя не было ани в Ужгородї, ани в Пряюшові; вшытко што было ним написане, не встилг опубліковати ани у Відню, ани в Перемышлю і во Львові. Та вшытко єдно – основны творы дішкли до чітателїв, до зачінателїв ёго таленту. І став ся Духновіч узнаваным отцём свого народу уж за жывота. (...)

Вмер Александер Духновіч 29. марца 1865 пізно вечур. Поховали го в кріптї Катедралного храму св. Іоана Хрестителя в Пряшові.