25. 1. 2024: «синьов країнов» Петра Медвідя

Для конесерів слова і образу збірка «синьов країнов» єст правдивом гостином – констатує проф. Олена Дуць-Файфер

Петро Медвідь дал ся уж нам познати як соспільный активіста, новинар, журналиста, вникливый обсерватор і коментатор, автор публицистичных опінійотворчых текстів, перекладач, драматурґ, а тіж актор і вокалиста. Знаме тіж, што любит бавити ся словом. Як справні тото робит – можеме переконати ся беручы до рукы дебютантску збірку поезиі «синьов країнов» його авторства. Бо гей, Петро Медвідь то тіж поета, дебютучый, але не до кінця.

«Рідко трафляют ся дозрілы дебюты. Хоц ся трафляют. Збірка поезиі Петра Медвідя синьов країнов выдана была як його поетицкій дебют. Для ня то єднак дебют не єст» – бесідує нам проф. Олена Дуць-Файфер, попри вшыткых своіх чысленных функциях – тіж поетка. «Тілько уж раз мала єм приємніст слухати Петровых вершів, чытаных глубокым, спокійным голосом автора, же входжу в тоту поезию як в знаный мі світ слова, што нияк не годна єм одділити го од жывого выконаня, звуку, образу, атмосферы Лемківскых Творчых Осени. Гей, Петро не єст дебютантом – то дозрілый творця дозрілой поезиі, яку окрислям як ерудицийно-інтуітивну. Так ерудиция, як і дозріле будуваня інтуітивной глубины в ситуацийным контексті то не приметы дебютанта. То высмакуваня, міцна експресивні і інтелектуальні краіна слова – синя краіна».

«синьов країнов» то публикация, яка вказала ся накладом Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях на осін минулого рока. В тым то часі автор од років приходит на Лемківскы Творчы Осени, все з окремо подрукуваныма картками зо свойом творчістю. Тепер вершы были упорядкуваны і надана была ім, не так часто стрічана, форма квадратовой публикациі. Місце рівне вершам занимают ілюстрациі – не в функциі дополніня вершів, а окремых бытів, але нерозорвальных з вершами. Лінорыты Юрия Червеного сут тіж сутю книжкы, сут обік, вєдно, попри, кричат, молчат, родят емоциі.

«Збірка, барз естетичні выдана, вводит нас в синю краіну не лем поетицкым словом, але тіж паралельныма до него синьо-білыма ілюстрациями авторства Юрия Червеного. Символика барв синій кольор вяже з тым, што тырвале, стале, вірне. Є то нематерияльный кольор, што означат інтелект, ум, знаня, мудріст, а тіж дозріліст, одповідальніст. І повязаны з тым єдніст, гармонію, вічніст, нескінченіст» – рецензує дале проф. Дуць-Файфер.

«В поезиі Петра Медвідя синя краіна то країна без кінця, де сниєш без кінця, тугы не кінчать. Петро то Мудрец і такій як в архетипі Юнґа, і такій як в Біблиі, стремит синьов країнов барз глубоко до початків часу, Едену, сути через контемпляцийный, містичный емпіричный пут, через синяву гмлы, моря, сну, смутку. А вшытко в обычній сценериі «цімра» постели, даху міста, штрекы, де ліричне «я» є само і не само єдночасні. Є з ним якісе «ты» – з якым хоче пережывати, лучыти ся, сходити в глубину, в пра-час, в початкы. Часто має оно женьску форму, може быти любовницьом, бо прагніня любови гев вельо, може быти архетипом жены, до якого стремит ліричный герой, мати імена, знакы – Соломія, Аріел. Але може то быти і туга, і тайна, і глубина. «Ты» може між быти другом стороном самого себе, далекым Адамом, совершенством. Оно выполнят потребу присутности дакого/ дачого сутьового, што вводжене єст в безконечніст, жебы не была стратна, жебы выполнити тоту бездну, што тягне в глубину, жебы стати ся/ остати в реальным просторі. Прасвіт, прачас втігат, реальны артефакты дозваляют станути, оперти ся, почути рано, што студит. Неє кінця тым світам, неє одслоніня таємниці. Она остає за гмлом, за синявом, гын в глубині і ліричне «я» летит ґу ній тягнене містичном єдньом з ядром, з душом прасвіта. Неє в тым траґізму, але є ненасиченіст прагніня гармоніі, бо дисонансы я і ты, холодного і горячого, ясного і темного вкрывают гмлом тото, што гармонійне, вічне, совершенне» – анализує творчіст Медвідя літературознавчыня проф. Дуць-Файфер.

Чытати поезию то не єст популярне занятя, писати єй то іщы барже нелегка задача, а робити поезию добрі то уж явиско лем для выбраных.

«Адже в кус зближеный до символистів спосіб, поезия Петра Медвідя одсланят інтуітивне ядро еґзистенциі завдякы ерудицийному хоснуваню слова – мудрого і глубоко вникаючого в палімпсест культуры. Єст бо поета мудрым ерудитом і інтуітивным містиком єдночасно. Його поезия є полна гармоніі і дисонансів, з цілом певністю протиставит ся свойом сакральном вертикальністю профанічній горизонтальности. Для конесерів слова і образу збірка «синьов країнов» єст правдивом гостином» – констатує в бесіді для нашой редакциі проф. Олена Дуць-Файфер.

«синьов країнов» то черговый, уж не доказ (бо доказувати нич никому не треба), а примір того, што русиньскій язык, так важный для автора, дає можніст передавати найбарже высублімуваный зміст. «синьов країнов» то ясна демонстрация, же автор то не лем вправный хоснуватель языка, але што хоснує го як нарядя до робліня штукы. Заглубме ся в ню.

Наталія МАЛЕЦКА-НОВАК, ЛЕМ.фм.

(Публікуєме в оріґіналї – лемківскім варіантї русиньского языка.)