25. 5. 2018: Поучіня із празькой хыбы

В Пряшові з рока на рік штудує на універзіті веце і веце штудентів із Україны. Стовкы. Многы із Підкарпатя. Далшы ту приходять за роботов. В навколишніх державах, де жыє автохтонне русиньске населїня і суть то державы Европской унії, є сітуація подобна. Міґрація із Україны є просто фактом, із котрым треба ся вырівнати. І нам. Русинам.

Покля дотеперь нашы орґанізації веце або менше успішно вели бой на двох фронтах, на фронтї возроджованя народа, котрый быв десяткы років українізованый, асімілованый, жебы навернути го ку русиньскім корїням, і на фронтї іщі все існуючой українізації з боку проукраїньскых або україньскых орґанізацій, теперь вказує ся нам фронт третій. І мы бы сьме не мали стояти тихо.

Із людей, котры до нашых держав приходять із Підкарпатя можеме в будучности мати будь барз великый хосен, або барз великый проблем. Штуденты і робітници, котры ідуть за лїпшым, і не є ся што чудовати, можуть быти в трёх катеґоріях. Такы, котры наперек вшыткому, наперек тому, же не сьме на Українї узнаны, знають же суть Русинами, такы, котры десь і штось тямлять, а не мають в тім ясно, або такы, котры суть тырваючов твердов українізаціёв пересвідчены о тім, же суть Українцями. І нам треба пробовати підхопити вшыткых.

У тых, котры знають же суть Русинами, є ясне діло. Нашы орґанізації, общества, наш рух бы їх мав знати ословльовати, жебы до того руху, подій залучіли ся, русинство ся укріпило на наше і їх благо, а головно, жебы вказати нашу єдность, єдность народа, котрый нихто не годен поділити лем на основі граніць держав. Так само є про нас важным, жебы припадно не основали властны общества, але жебы підкріпили общества, котры уж існують і не розбивали ся так нашы силы. В другім і третім припаді є аж обовязком, так як чуєме обовязок робити освіту межі нашыма домашніма Русинами, жебы і їх сьме пробовали підхопити, пояснити їм, хто суть і штонайвеце з них знали і здобыти на свій бік.

Покля ся тоты штуденты, робітници, котрых ся нам в нашых державах подарить підхопити, вернуть по часї домів, они в русиньскім русї можуть продовжовати на Українї. Єдночасно то можуть быти люди, котры знають Києву і цїлій Українї дати свідоцтво на основі властной скушености, же быти Русином не є жадна московска політіка, а природна справа, котра фукціонує в европскых державах, котра збогачує културу тых держав і тоты державы не суть ниякым способом огрожены на суверенітї, теріторіялній цїлости ці будьякым іншым способом лем зато, же узнавають Русинів.

Важнов справов, омного важнїшов, про нас то є втогды, покля што і лем мала часть тых людей зістане жыти в нашых державах і здобуде обчанство. Покля тых людей не здобудеме мы, потім їх легко можуть здобыти проукраїньскы або українськы орґанізації і они зачнуть робити чісла якраз їм, хоць бы могли нам. І пишме собі до нотесів, же они то будуть пробовати, кедьже їх людьскы жрідла сохнуть.

Ку такій можливости мож придати лем „слова класіка“, бывшого премєра Словацькой републікы Владиміра Мечіяра, котрый то правда повів в повязаню з іншов темов, но пасує і ту: будь тот проблем вырїшыме мы, або він вырїшыть нас.

Возьмийме собі понаучіня із празькой хыбы. До Прагы, але і до цїлой Чеськой републікы є міґрація за роботов із Україны, включно Підкарпатя, од 1990-ых років. Людей з Підкарпатя не мав хто порядно підхопити і днесь то вызерать так, же абсолутна векшына з них суть просто „Українцями“, бо суть із Україны. В екзархатї, котрый оддїлив ся од Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії, днесь вже архієпархії, не мають помалы місця Русины, Словаци, Чехы, котры природно творили базу віруючіх того екзархату. Запровадив ся вже і україньскый язык, причім бы не мав быти проблем, жебы служыло ся по церьковнославяньскы ани про Українцїв. Українцї докінця уж мали намагу, жебы быв екзархом Українець, і жебы екзархат быв частёв Україньской ґрекокатолицькой церькви. Бо панове Українцї пришли за роботов, пришли і священици (за роботов) і Русины суть тихо, дакотры ани не знають, же Русинами суть. Кедь інтронізовали сучасного екзарху Ладіслава Гучка, котрый народив ся на Словакії, не хотїли го пустити до катедралы, як кебы она была тісяч років їх. Шкандал і ганьба.

Жебы не мати такы проблемы нелем в церькви, но і жывотї културно-сполоченьскім, нашы орґанізації днесь не можуть быти тихо. Міґрація є яв, котрый мусиме брати як факт. Вопросом є, ці нам тота міґрація буде на хосен, і она може быти, або нїт. Покля підхопиме людей, буде. Докінця і церькви треба быти актівнов і радше бы мала підтримовати придодне в ній русинство, як пізнїше боёвати із претензіями Українцїв, котры їх будуть мати, лем їм прийде добрый час.

Третїй народный фронт є одкрытый. Вшыткы бы сьме теперь мали мати досправды на увазі, ці будеме рїшыти мы, або будеме вырїшены.

 

Петро МЕДВІДЬ

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm.)

 

Script logo