27. 7. 2023: Штефан СМОЛЕЙ: Добра камаратка, щі лїпша служніця (Повіданя)

ДОБРА КАМАРАТКА, ЩI ЛЇПША СЛУЖНІЦЯ

1.

‒ Ой, Анько моя, тадь я спокiйна із жывотом, якый теперь жыю. Знаш,

мусю быти спокiйна із тым, што мам. Кедь мі ани веце не треба нічого. Дякую

Богу і за тото вшытко што мам, а главнї, же мам якусь стрїху над головов.

Дотеперь, дяковати Богу, єм здрава. Мам іщі все тївко моци, же можу подля

дякы моёй ґаздынї Євкы робити вшытко. Лем жебы і дале так было.

Так гварила Анастазія Ягодова своїй сусїдцї Анци Тернёвій, як тота вышла

в недїлю пообідї на драгу простів двора, на котрім Настя кормила куркы.

‒ Настё, кедь ты досправды гірша, як служніця, ‒ вытыкала дале Анця

Анастазії, котру звали фаміліарно Настя, і тон голосу ступнёвала:

‒ Кедь я віджу вшытко, што ся дїє коло тебе. Ты робиш вшытку роботу у

хыжі, на дворї і на полю. Іщі і з козами ходиш каждый день на поле. Скоро

рано, або перед вечером. Коли як, але ходиш каждый у Бога день. А вшытку

тоту роботу робиш лем за їдло. Настё, і служніцї бы ґаздыня мусила дати їсти.

А щі каждый місяць бы їй мусила заплатити. Холем што-то. А ты? Як єм чула

од поштарькы, нелемже она тобі ніч не платить, але теперь своїй ґаздынї ты

сама платиш. Хоць невелё дістаєш тых коруночок, вшыткы возьме твоя газ-

дыня - Євка Черешнячка. А тобі істо не дасть ани корунку.

‒ Анцько, а на што бы мі были тоты пінязї?

‒ Як, на што? Ты барз чудна, Настё. Та жебы єсь собі могла купити холем

цукерник, кедь уж інше ніч. Євка жебы ті купила холем поряднїше облечі-

ня і обутя. Кедь ты ходиш в єй обношеных і одшмареных кабатох і блюзках.

А ходиш од скорой яри, до пізной осени боса. То відять вшыткы люде, нелем

я. Настё, Настё, чом лем єсь ся Євцї так цалком піддала? Май розум! Тадь

колись давно сьте вєдно служыли. Были сьте добры камараткы. Сама-сь уж о

тім гварила. Ці не так было? А тепeрь з Євкы велика панї, а ты єй вічна служ-

ніця. Настё, чом дозволиш Євцї, жебы тя так вывжывала? Не дай ся аж так

понижовати. Кедь і ты чоловік!

Настя собі лем збыхла: ‒ Анько, сусїдко моя, а што я теперь на стары рокы

мам робити? Де мам піти? Повідж мі. Де ся мам повернути, кедь я не мам

ниґде никого свого. Не мам ани брата, ани сестры. Свою маму єм ани не за-

знала. Умерла мі, як єм мала нецїлый рік. Маленьку ня взяла моя тета, мамина

сестра. А як єм мала пять років, умерла і тета. Зістала єм другый раз сиротов.

Тогды тетин муж повів моёму вітцёви:

‒ Павле, Настю собі мусиш взяти домів. Старай ся о ню, як сам знаєш.

Я мам четверо властных дїтей, о котрых ся теперь мусю постарати. Хочеш-не

хочеш, о Настю ся мусиш постарати сам. Кедь она уж велика дївочка. Уж ті

і хыжу позамітать.

‒ Барз добрї ся памятам на тот день, як про мене пришов мій властный

отець, ‒ заспоминала Настя і представила собі тот момент:

‒ Я барз не хотїла з ним іти домів. Кедь я свого вітця скоро не познала.

Лем тївко єм знала, же тот чуджій хлоп бы мав быти мій властный отець. Але

я го як властного нянька не знала. Дотодыль я николи не сидїла на ёго колї-

нах. Николи ня не взяв на рукы. Не погласкав. Не поцїловав. Нїґда мі ніч не

принїс. Він быв про мене цалком чуджій чоловік. За свого нянька єм раховала

тетиного мужа. А барз ся ня доткло, і єм плакала, кедь єм ся дізнала, же то не

є правда. Нараз мі требало іти з тым чуджім хлопом до чуджой хыжы змеджі

дїтей, із котрыма єм жыла одмала як із сестрами і братами. Меджі нами не

было ниякой незгоды. Бавили сьме ся вєдно, жыли як свої. Барз єм плакала

і ховала ся під постіль, як ня мій властный нянё пришов одвести до своёй

хыжы. І він не быв дуже радый, же ня мусить брати ку собі домів. Отець быв

звыкнутый жыти сам. Досправды.

Павел ся по смерти своёй жены барз забановав. З никым в селї ся не стрїчав,

никого не выглядовав ани на кус бісїды. Пізнїше собі так привык. Доконця ся

му такый жывот і залюбив. Никому не мусив повідати де іде, за кым іде, або

коли прийде. Звык собі на вольность. З людми ся контактовав лем тогды, кедь

глядав даяку роботу, бо роботы в селї было барз мало. І роботу глядати ходив

все сам, з никым ся не спрїгав. Ходив по цїлім окресї. Кедь ся му трафила,

заробив даякы пінязї. Дали му ай наїсти ся. Даґде му ай выпити дали. А кедь

му было мало, дораз собі нашов камаратів, з котрыма попивали в корчмі дале.

Зароблены пінязї вечур дістав, а до рана уж їх не было. А на другый день дале

ходив помеджі людей і глядав далшу можность заробити.

Настя сі лем збыхла і знова ся думками вернула до років свого смутного

дїтинства: ‒ А як ня отець привів домів, усвідомив собі, же одтеперь ся буде

мисити якось постарати нелем о себе, але і о мене. Холем раз на день дати

дашто зїсти. Часто ся сам на себе злостив. Але веце на мене, бо єм му замотала ёго, уж ай так тяжкый жывот. Повтерала здушене чело і споминала дале:

– Хоць єм была іщі мала, скоро єм похопила, же-м свому властному нянь-

кови не на радость, але на біду. На велику старость. Хыжа, де-м ся народила,

про мене была цалком чуджа. Часто єм в нїй была сама. Велё раз выплакана

легла єм собі облечена на постіль, сховала ся під перину, бо вечур єм ся бояла

быти сама в хыжі. На заголовку, змоченім од слыз єм заспавала. Скоро все

голодна. Властно єм была у нянька веце голодна, як сыта. Така была правда.

Настя собі зась збыхла. На момент стихла. Запозерала ся додалека, потім

обернула погляд на свою сусїдку:

‒ Як мі требало наступити до школы, я не мала в чім. Не мала єм што облечі

і обути. Так єм до школы не наступила. Завідїла єм своїм ровесникам, як єм їх

відїла ходити до школы, або ся бавити з лоптов на школьскім дворї. Кедь єм

кус підросла, може о два рокы, зачала єм ходити на поле з коровами. Пасла єм

і валальскы коровы. Хоць єм собі велё раз на полю і поплакала, бо єм не би-

ровала за коровами тївко бігати, была єм і рада, бо все єм од чуджіх ґаздынь

на поле із собов діставала їдло. Велё раз холем великый фалат помащеного

хлїба із маслом. Ці великый печеный пиріг із сыром. Также холем на полю

єм ся досыта наїла. І папучі мі часто купили. Не мусила єм боса ходити по

камінных драгах, ці по терню.

Настя ся запозерала на свої стары, ухляты ногы, потім перешла поглядом

на зроблены, жылавы рукы. Поправила нима хустя на голові і спустила рукы

назад до кешень старого шурца. З єдной кешенї вытягла носовча і повтера-

ла ся. Обидві жены ся побрали наперед ку підстїнї, потім вошли і до малого

хыжчати, де жыла Настя. Сїли. Настя продовжовала:

‒ Дакотры ґаздынї мі дали по своїх дїтёх шматя. Хоць было обношене, но

я была рада, бо єм мала в чім ходити. Як єм мала пятнадцять років, отець ня

припросив ку ґаздови, котрый ходив на ділняны вєдно з другыма людми на

роботу. З яри требало іти до Дринова рїпу копати. І там про ня не было легко.

Каждый день од рана до вечера на полю. Ці сонце палило, ці дув холодный

ярьнїй вітор, робити требало. Хоць єм была звыкнута на вшеліяку роботу,

про мене было барз тяжко на полю ся рівнати з остатнїма дорослыма. Але

і через тяжку роботу, была єм рада і там. Дістала єм наїсти ся досыта.

Настя ся знова запозерала додалека, в очах ся заблисли іскеркы.

– Там, на тій роботї єм ся спознала з Євков. В осени сьме ся згварили, же

не підеме домів. Зістали сьме служыти у пана. Євка пішла робити до кухнї.

Я робила на полю і коло худобы. Євці было лїпше в кухни. Але велё раз по-

могла і мі. Холем з фалатком хлїба. І така поміч од Євкы была добра. Велё раз

єм Євцї была вдячна і за тот фалаток хлїба, котрый ся в кухни звышыв і про

мене. Коло худобы, і на полю требало ся велё наробити. Їсти єм діставала три

раз за день, но не было того аж так велё. Коли што. Євка веце ходила і поме-

джі людей, што я собі коло худобы барз доволити не могла. Была і в містї. Аж

в Пряшові. Скоро собі нашла парібка, за котрого ся пізнїше і оддала. Він быв

великым паном. Быв то желїзнічарь. Як вшыткы желїзнічарї, мав і він свій

місячный плат. Также Євка пінязї мала все, хоць і не робила. Но а я зіста-

ла дале служыти сама. Трапила єм ся, як єм могла. Заробила єм холем даяку

коруну. І зїсти єм дістала. А Євцї кедь ся народив хлопчиско Петрик, та собі

спомянула на мене. Пришла за мнов до панів і кликала ня ку собі: ‒ Настё,

все сьме были як дві сестры. І теперь, кедь хочеш, возьму тя ку собі, як свою

сестру. Будеш бывати з нами, як із своїма. Мы з мужом о тобі бісїдовали. Ви-

диш, кедь єм одходила зо сужбы, гварила єм ті, же я скоро прийду і по тебе.

А єм ту. Теперь залежить лем на тобі. Бо насилу тя одты не можу взяти. Але

і я, і мій муж, бы сьме были рады, кедь бы єсь так зробила. Увидиш, же ті у

нас буде добрї.

‒ Я ся тогды Євцї зрадовала. І єй охотї мене выслободити з тяжкой роботы,

‒ Настї ся іщі веце розгорїли огникы в очах:

‒ На Євку єм была звыкнута. Довго мі хыбовала. Я Євку тримала досправды

як свою властну сестру. Тадь я не мала никого свого. Євка ку мі ся справовала

добрї. Можу повісти, же сьме тогды досправды были як дві властны сестры.

Холем я то так чула. Роздумовала єм над понуков Євкы. Што робити? Тяж-

ку роботу єм і так хотїла уж зохабити. Но не мала єм одвагы, бо єм не мала

другу роботу. А жыти якось требало. Штось зїсти, та і десь бывати. Євчина

понука мі пришла вгод. Повіла єм Євцї, же піду, но наперед мусю дати в сужбі

выповідь. Так і было. По двох тыжднёх ня ґазда пустив і пішла єм ку Євцї.

Обоє з мужом ня міло привитали. Была єм тому рада. А робити, на то єм

была звыкнута. Робила єм і у Євкы. Вшытко, што требало. Чім дале ся з Євкы

ставала векша панї, а з мене векша служніця. Старала єм ся о вшытко дома,

і о єй малого Петрика. Уж такой на зачатку, кебы Євка могла, а кебы ся дало,

та бы мі приказала, жебы єм Петрика і плекала. Жебы она не мусила. Но і так

Петрик ріс веце коло мене, як коло своёй властной мамы. Одмала єм го носи-

ла на руках. Кормила. Учіла ходити і бісїдовати. Кедь десь на дворї упав, біг за

мнов, жебы єм му болячу ручку ці ніжку погласкала, поцїловала.

Настя замовкла. По куртій хвільцї ся знова озвала: ‒ Євцї єм то не мала за

зле. Любила єм єй, і єй малого Петрика. Была-м рада, же єм мала де бывати.

Мала єм з кым побісїдовати. А Євку єм досправды все раховала за найлїп-

шого чоловіка, якого єм мала коло себе. А робота у Євкы? Од маленька єм

была звыкнута на звірята. На коровы, козы, куркы, гускы, качкы. Робота коло

звірят про мене тогды была радостёв. І у Євкы. Євка знала, же мать в обыстю

корову і козы лем тогды, кедь єм внесла до хыжы надоєне молоко. Же мать

куркы, кедь єм внесла до хыжы свіжы яйця. А же мать качкы і гускы, кедь

єм до хыжы внесла зарїзану і очіщену качку ці гуску, жебы могла зварити.

Жывот ішов дале. Я робила, трапила ся, як єм могла, але єм была рада. Із каж-

дой роботы єм мала радость і успокоїня. Мерзило ня, кедь єм штось не стигла

зробити, а робота мі зіставала на далшый день.

(З припралёваной книжка автора – Невины покараны.)