29. 3. 2024: Гелена ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВ: Заслызена Україна (4) (Стихы)

Гелена Ґіцова-Міцовчінова

Заслызена Україна

***
Не співають там частушкы

братя коло браны,

бо по цїлій Українї

розятрены раны.

 

Докы ся там перед Отцём

супы не покорять,

та до щастя дню новому

дверї не отворять.

 

Уж і справу голосила

камараткам Валя,

же до світа там родічі

лем куфричок балять.

 

Понагляють супутници

з полїся, з роздоля,

бо уж чекать у чуджінї

уж Койшовска голя.

 

Може спокій до серденька

в храмі божім вллїють,

у молитві там глядають

любов, віру і надію.

 

***

У родинї

уж два рокы

не одповість

брат братови

на вопросы.

 

Не заплете

уж у дворї

сестра сестрї

довгы косы.

 

Ці то, Боже,

про лагодку,

незловену

перлородку?

 

Ці про стрїбро,

ці про злато

плачу, горя

в Українї

розосято?

 

Же не втихать

плач і горе

про солене

Чорне море?

 

Уж не буде

там гостина,

кідь за плотом

брат братови

скантрив сына.

 

***

Не лишкай ся, задубинцю,

около матери,

кідь на ключі выторгнуты

замкнеш людьскы дверї.

 

Де же ся то гола, боса

родина подїє,

кідь з дїтинов лем під мостом

уж рік голодіє.

 

Коли же ся уж затопить

в бродї біда лиха,

же заблискать од сонечка

выгорїта стрїха.

 

Ёго сердце розогрївать

лем по світї битва,

а грішника не притягне

ни божа молитва.

 

Не ікона з крижиком

на парадній стїнї

не заболить душу, сердце 

там про чорны тїнї.

 

Бо не тримав од маленька

крестик в своїй руцї

не назберав до віночка

квіточкы на луцї.

 

На колїнах перед крестом

попрось одпущіня,

може злобу, гордость, пыху

выкупитель світа

з сердця повыщінять.

 

***
Може тебе, сыне,

на поправу ведуть

тупцї, што в них серця

з студеного леду.

 

Одкы прилетїли,

де же ся сходили,

ці смерть білобоку

на Україну

за руку водили?

 

Чом же на тім світї

такы страшны дива,

же родный брат брата

про землю божу

безстыдно убивать.

 

Бо то не хрістіан,

што збранї волочіть,

кідь колись земля братьска,

земля родных

Україна кровоточіть.

 

***
Ці то грїшници великы,

а ці велькоможны,

а не гостї подорожны,

а ці там маширують

хрістіане бежбожны?

 

А через граніцю людську

зробили саніцю,

тай спалили повну зерна

злату тендеріцю.

 

Хто мать на тім днешнїм світї

огень загасити,

хто мать світу новы справы

уж оголосити.

 

Ці стратили од розума

з головы ключі,

же сонечко в синім небі

гасить златы лучі.

 

Не выплете мама Маші

віночок на луцї,

бо здичаный силно тримать

збранї в своїй руцї.

 

***
Ці не знате, пекелници,

што горе, што пыха,

же кантрите Україну,

хоць уж тяжко дыхать.

 

Же там тяжко і претяжко

там лїгати спати,

та і тяжко із постели

рано там вставати.

 

Бо прилетять там неукы

добры а ці планы вістї

та і не знаш ці сусїдї

слава Ісусу Хрісту

будеш годна

на другый день

рано щі повісти.

 

Ці хочете, жебы смертка

по людёх скакала,

жебы земля драгоцїнна

зо жалю плакала?

 

Же там єден ани другый

закінчіти пекло

не мають охоту,

але людей напыхають

лыґати гірькоту.

 

***
Переходять сумашедшы

з тепла до холодку,

што в Кієві і у Москві

попивали водку.

 

Бо не видно там на сценї

уж комедіанта,

бо приймають на западї

з родных еміґранта.

 

Тот што сміхы там выстроїв

у парадній блюзї,

днесь країна ся колыше

на сухій голузї.

Не міряють свої силы

про пусту загородку,

але битва там про злато,

стрїбро та і перлородку.

 

Уж за спасителём світа

тігать златый мантель,

за шыроков млаков давно

із мрамору квартель.

 

***

Не заставить ани єден

там плюту погоду,

докы будуть пити з річкы

лем кроваву воду.

 

Не співають у підвечір

уж на єдну ноту,

бо два рокы з танками

братя коло плоту.

 

Днесь не добры товарищі,

колись вірны друзї,

што ся крутять і мотають

уж у блуднім крузї.

 

Уж не ходить мілый з мілов

з піснёв коло броду,

тай не косить любый нянько

свою загороду.

 

Ці ся збудить добродитель

там де смерть вычінять,

коли же уж перестане

там кровотечіня?

 

***
Чом же доднесь

нашы братя

все неукы,

же не хочуть

місто збранї

взяти перо

уж до рукы.

 

Тай закличте

до родины

каскадера

няй прилетить

лемже теперь

не без пера.

 

Може буде

під крестом

стояти

а розпочне нову

історію

писати.

 

Же готова

театрална

проґрама,

же ся кінчіть

грозострашна

Україньска

драма.

 

Же в театрї

комедіант

та і герцї

уж отворять

позамыканы

дверцї

а выгляне

любов і покора

в холоднім серцї.

 

Хоць ты

і без наукы,

берь перо

до рукы,

може напишеш,

же стоїш

з молитвов

під Божов бранов,

бо родна земля

з великов ранов.

 

Хто зачне

з поля боїв

кров выссати

а ты у власній

кроніцї

слово

Мір

написати.

...

(З приправлёваной книжкы авторкы – Заслызена Україна).