31. 12. 2021: Штефан СМОЛЕЙ: Андрійкове збыточне терплїня (Повіданя)
Штефан Смолей
АНДРІЙКОВЕ ЗБЫТОЧНЕ ТЕРПЛЇНЯ
Не так давно єм лежав в гуменьськім шпыталю на оддїлїню хірурґії, быв єм по операціі. На цімрї сьме лежали двоми хлопи а єдна постіль была порожня.
В єден день перед вечером на нашу цімру із недалекого села прывезли вісемрочного хлопця Михалка із попаленинами бріха і обидвох ног. Што ся стало?
Михалкова мама на дворї робила свою роботу. Ку тій роботї потребовала і теплу воду, яку уж скорїше грїла в десятьлітровім горнци на плиновім пецку.
Кедьже од своёй роботы рукы мала нечісты, зато закрічала на Михалка, жебы єй приніс на двір горнець із теплов водов.
Михалко в тім часї в лїтнїйi кухни писав свою школську домашню задачу.
Як послушный хлопець свою мамку послухав. Зохабив своє писаня, пішов однести горнець із теплов водов мамцї на двір.
Обома руками хопив горниць із пецка уж із горячов водов і нїс на двір. Про Михалка горнець із горячов водов быв тяжкый, зато із горцём понагляв чім скопше выйти на двір.
Перед дверями звонка мали простертый малый покрівчік, до котрого втерали боканчі, кедь ішли звонкы до лїтнёй кухнї.
Михалко із горцём із горячов водов перешов через дверї і єднов ногов нещастнї закопнув до покрівчіка і пошпотив ся, скоро упав, але стримав ся на ногах.
Горнець із горячов водов в руках ся розколысав так, же водов обляв груди, бріх і обидві ногы спереду.
На дворї было велё крику і плачу. Ку Михалкови прибігла мама, але тому найгіршому, што ся стало, забранити уж не могла.
До двору прибігла і сусїдка. Обидві Михалка вывели до кухнї і вызлекли мокре шматя.
Сусїдка меджі тым телефоновала по захранку.
Захранка Михалка привезла до шпыталю, де быв подля потребы ошетреный і поовиваный легкыма обвязами і такого на возику привезли на нашу цімру на постіль близко мене.
Ку Михалкови на постели пришов доктор, пришли і сестрічкы і Михалкови помагали, як могли, жебы ёго велику болесть і пекоту попаленин змірнили. Сестрічкы піхали інекціі і напоїли інфузію.
О куртый час ку Михалкови пришли мама і отець із молодшым братом. Позерали на Михалка як зношав великы болести і траплїня, котры они хоць як бы хотїли, но сынови холем змірнити не могли.
Лежав єм на своїй постели, хоць єм мав і я свої болести і траплїня, але єм слїдовав тоту велику старостливость о попеченого хлопчіска Михалка, котрый по куртім часї лїчіня на своїй постели заспав.
Міцно ня преквапила тота велика охота докторів і сестрічок чім веце Михалкови помочі зношати ёго болесть і вшелияке траплїня і в далшых днях.
Лежав єм на своїй постели, позерав на Михалка і став єм роздумовати і споминати на подобну пригоду, яка ся стала в моїм роднiм селї Рошкiвцях у нашых сусїдїв Гороховых пятьрочному хлопцёви Андрійкови. Тота подія ся стала іщі почас такзваного Словеньского штатуб і на котру і я не забыв, хоць в тогдашнїм часї єм быв іщі лем вiсемрочным хлопцём.
На тоту подію єм не забыв зато, же у Гороховых єм мав доброго камарата, Андрійкового старшого брата Іванка, хоць од мене быв о два рокы старшый, часто єм до них ходив і з Іванком часто сьме ся вєдно бавили.
Як то было?
Быв осїннїй іщі теплый день, ближыло ся ку вечеру. Тогды в тых осїннїх днях про людей на нашых селах было велё вшелиякой роботы як дома, так і на поли. Хоць люде мали невеликы ґаздівства, але осїннёй роботы было велё. Требало позберати уроду вшыткого, што в осени на поли дозрївало. Першы были бандуркы, котры требало выбрати, звезти домів і дати до порядку.
І у нашых сусїдів Гороховых в тот день прывезли бандуркы з поля. Мати понагляла в шпаргетї класти огень. На шпаргет поставила горнець із бандурками обаряти. Требало про шістьчленну родину чімскорше варити вечерю.
Дїти попрыходили домів голодны, хотїли їсти і чекали котре де.
Пятьрочный Андрійко із сімрочнов сестров Геленков вышли на пец, де в хыжі было найтеплїше. Сидїли на пецу а Геленка на пецу нашла опалачку із сушеныма грушками. Опалачку взяла перед себе і обоє з Андрійом стали выберати грушкы, котры іщі не были цалком на твердо высушены і стали їсти.
Бандуркы на шпаргетї в горци стали кыпіти, а вода із бандурковым шкробом із горця вытїкала на шпаргет. Чудного паху была повна хыжа.
Геленка із пеца крічала на маму, же бандуркы кыплять.
Мати Геленкіне крічаня не чула, бо в тім часї была в коморї, де із ґаздом бандуркы із міхів высыповали до царку.
Геленка посылала Андрійка, жебы зышов із пеца і пішов поглядати маму. Андрійко одмітав зыйти із пеца і дале выберав сушены грушкы і їв, бо і він уж быв голодный.
Геленка знова на Андрійка крічала, же мать іти по маму. Опалачку із грушками положыла за себе, жебы грушкы не міг достати, і ногов вдарила до Андрійка, жебы уж одышов.
Андрійко ся обертав так нещастнї, же зховзнув ся із пеца і як бы собі сів на горячій шпаргет. Через тонкы ногавчата попік задню часть тїла і праве стегно. Став верещати, хотїв чім скорше із шпаргета ся підняти, правов руков хопив ся горячого горця, в котрім ся варили бандуркы. Попік і праву руку. В хыжі настав ґрявк і плач Андрійка, але і Геленкы.
Із коморы понагляли отець і мати, бо не знали, што в хыжі ся робило. Отець Андрійка із шпаргета зняв, поставив на недалеку постілку, насилу із нёго стяговав ногавчата. Хоць од пекоты міцно плакав, приказав му стояти на постілци, сам одышов ку ведру із водов, зачер повне горня воды пішов ку шпаргету і в шпаргетї водов залляв яре угля, загасив огень в шпаргетї. Із великов деревянов ложков понагляв загашене угля выберати і клав на стіл. Угля на столї із розвалков на качаня тїста подусуив на дрібну угляну мучку. Андрійкови приказав на бріх лячі на постілку, што Андрійко одмітав зробити. Хоць одмітав лячі а щі веце ся розплакав, oтець го насилу положыв лежати на бріх і із тов углянов мучков із ложков став засыповати вшыткы попаленины на Андрійковім тїлї.
На прыказ вітця мусив зостати там лежати.
Геленка, хоць была міцно голодна, щі скорше із великого страху перед битков із хыжы одбігла вон.
До хыжы пришли вышнї, за нима і нижнї сусїдове, бо не знали причіну великого кріку і плачу дїтей. Як відїли, што ся поробило, же причінов плачу і кріку были Андрійковы попаленины, Андрійка міцно сановали.
Вышнїй сусїд Петро Ясенів Андрійкового вітця ся просив:
„Іване, ты думаш, же із хлопцём єсь добрї зробив, же єсь тоты Андрійковы попаленины засыпав порошком із угля?
Не было бы лїпше із такыма великыма попаленинами піти ку докторови?‟
„Петре, і я собі думав і теперь собі так думам, же бы было лїпше піти до доктора. Але де взяти пінязї про доктора, кедь в тім часї дома пінязи не маме ани на червену сіль.
Што ті буду припоминати, кедь жыєш ту і ты і видиш сам, якый ту у нас в нашім селї жывот. А нелем в нашім селї. Хоць бы-сь як хотїв, заробити не маш де.
А продати послїдню корову не можу, бо без коровы бы была велика біда про цїлу родину.
Я знам, же хлопчіско терпить, а іщі буде довго терпіти, але я про ёго поміч зробив тілько, кілько єм міг.
І доктор ёго болесть бы од нёго не взяв, а іщі бы требало велё заплатити, же го відїв.‟
До бісїды ся замішав і нижнїй сусїд Штефан Кривуля, говорив:
„Петре, я собі думам, же Іван хлопцёви з тым углём не уближыв, але зробив добрї.
Тота угляна мучка попеченины высушыть і скорше ся загоять.
Ты думаш, же доктор із такыма пополенинами што бы зробив?
Може бы їх даяков мастёв помастив, за што бы требало платити.
Кедь сьме были на роботї коло Требішова а з нами были хлопи недалеко од Стропкова, говорили, же і у них на векшы попаленины так істо сыплють угляну мучку, але говорили, же іщі лїпше є на векшы попаленины прикладати коровяче лайно.
Же лайно попаленины холодить і лїчіть зато, же походить із вшелиякых трав, што корова денно спасать.
Ці є то правда незнам зато, же ани єдну, як угля ці коровяче лайно іщі єм дотеперь не ввыпробовав, бо мі не требало.‟
Андрійо терпів болести, але із ним терпіла цїла ёго родина.
На третїй день отець ся роздумав із Андрійком іти до Лабірце до доктора. Порыхтовав віз як требало, жебы хлопчіско міг лежати.
На віз наперед мусив положыти великы драбинькы. До них положыти великый кош выплетеный із верьбового тонкого прутя. До коша требало накласти соломы і прыкрыти дома вытканым покровцём.
Остатне уж рыхтовала мати. Принесла заголовок і невелику перину, Андрійка закрыти і могло ся іти до доктора із пожычаныма пінязми.
В Лабiрци прышли ку докторови. Мали щастя, бо в тім часї там не было ниякых хворых людей. Отець Андрійка із воза на руках переніс аж до дому, де доктор ординовав.
Пан дохтор ся звідав што ся стало і позерав на Андрійковы попаленины. Отець докторови розповів што ся у них дома стало, як хлопець пришов ку тым нещастным попаленинам.
Доктор по куртій контроли попаленин вітцёви говорив:
„Пан Горох, хыбу сьте зробили, же із хлопцём сьте не пришли завчасу, як ся тото дома стало. Я теперь хлопцёви не можу здерати вашу угляну мучку. Хлопцёви бы єм наробів іщі веце болести, як дотеперь мать. Зохабиме то так, няй попаленина ся лїчіть і такым способом, якый є. О тыждень бы сьте із хлопцём могли прийти на контролю.‟
„Пан доктор, дякую вам за вашу охоту нас прияти і сконтролёвати.‟
Отець выбрав пінязї і докторови заплатив.
Тівко панови доторови заплатив, я як хлопець в тім часї єм ся не дознав.
А так Андрійко на возї ся повозив до Лабірце і назат домів.
Іщі довго мусив зношати болести і траплїня, котры не мусили быти.
В тогдашніх роках на нашых селах была така людьска лїчба і великых попаленин, але і іншых хворот. Люде робили што знали, єдны другым радили і помагали як знали хворому помочі, жебы хворый свою хвороту легше зносив.
(З приправлёваной книжкы автора – Мамко моя, чом праві я?)
