5. 1. 2021: Припоминаме собі 90 років од смерти науковця Алексія Петрова

Алексій Петров (Алексѣй Леонидовичъ Петровъ) нар. 16. 3. 1859 у Санкт-Петербурґу в Російскій імперії, теперь теріторія Росії, умер 5. 1. 1932 у Празї втогдышнёй Чехословакії, теперь на теріторії Чеськой републікы. Быв російскым історіком і педаґоґом, політічным еміґрантом.

А. Петров учів історію Славянів у Петербурґскій універзітї од 1890-ых рр. до 1922 р., дале еміґровав до Чехословакії, конкретно до Прагы. Скоро вшыткы ёго научны роботы присвячены Русинам, якы жыли на югу од Карппат у бывшім Угорьскім кралёвстві. Меджі найважнїшы ёго роботы належить серія девятёх моноґрафій „Матеріалы для исторіи Угорской/Закарпатской Руси‟ (1905 – 1932). Выдав много документів. Часто з обшырныма коментарями: „Отзвукъ реформаціи въ русскомъ Закарпатьи‟ (1923), „´Старая вѣра´ и унія въ ХVII –XVIII вв.‟ (2 чч., 1905 – 1906), о реакції обранцїв православія, главно Михаіла Оросвиґовського-Андрелли, на заведеня Унії (1932), „Первый печатный памятникъ угро-рускаго нарѣчія‟ (1908) – декреты Марії Терезії односин меджі панами і кріпаками. Значна кількость ёго бадань занимала ся топоніміёв заселеных Русинами земель – „Karpatoruské pomistní názvy z pol. XIX a z poč. XX st.‟ (1929), проблемом частых змін етнічной граніцї із сусїдныма Словаками і Мадярами – „Объ этнографической границе русскаго народа въ Австро-Угріи‟ (1915) і „Къ вопросу о словенско-русской этнографической границѣ‟ (1923). Ёго погляды на высше уведены проблемы операли ся на аналізу штатістічных дат і етноґрафічных карт з кінця 18. – поч. 19. ст.

Про научну творчость А. Петрова є тіпічна точность і уводжованя детайлів. Як пересвідченый позітівіста він вірив лем перевіреным, писаным документарным жрідлам. Ёго найпрезентатівнїшов роботов, котра повна спорных інтерпретацій, поважує ся робота „Древнѣ грамоты по исторіи карпаторусской церкви и іерархіи 1391 – 1498 г.‟ – скорочена анлоязычна верзія під назвов „Medevial Carpathian Rus´“ (1998), в якій вывернув много леґенд раннёй історії карпатьскых Русинів, главно маґната 14. ст. Петра Петё (знамого тыж як Петро Петун, Петро Петрович) і князя Корятовіча, котры поважовав  необгрунтованыма...

Література: Юліянъ А. Яворскій, Изъ исторіи научного ислѣдованія Закарпатской Руси (Прага, 1928); Иван Панькевич, „Проф. Алексѣй Петров сѣмдесятилѣтный‟, in Подкарпатска Русь, VI, 4 (Ужгород, 1929), с.73-79; Paul Robert Magocsi, „The Icon-Breaker: Aleksei L. Petrov as Historian“, in Aleksei Petrov, Medevial Carpathian Rus´ (New York, 1998) pp. іx-xxv.

Здрой: Павел Роберт МАҐОЧІЙ, „Енциклопедія історії та культури карпатських русинів“ зоставителїв П. Р. Маґочія і І. Попа, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 2010, с. 586-587, переклад із україньского языка: А. З.