6. 4. 2023: Петра СЕМАНЦЁВА: Як ся розгадали великоднї доброты
Петра СЕМАНЦЁВА
Як ся розгадали великоднї доброты
Десь далеко за высокыма горами, там, де уж є край світа, жыли в невеликім селечку честны, порядны і робітны люде. Нажывали там як єдна родина. Каждый каждого познав, каждый каждому помагав. До селечка каждым роком приходила тепленька ярь. Панї Ярь была надгерна, цїла в розпуку, мала на собі красны білы шаты і на голові вінчік з ярьнїх квіточок. Як переходила через селечко вшытко ся одразу зазеленїло, стромы порозквітали, лукы ся перемінили на пестрофаребный покровець, потята зачали прекрасно співати і весело лїтати по бланкітнім небі. В каждім дворї ся пышно переходила курка зо жовтенькыма курятками, гуска з гусятками, качка з качатами. Вшытко зачало ожывати і тїшыти ся з нового жывота. Вшыткы люде в селечку ся рихтовали і тїшыли на тоты найкрасшы свята в року – на Великдень. Єдны другым здравкали: „Хрістос воскрес! Воїстину воскрес!“, причім шатовали до церькви посвятити вшыткы доброты, што мали у своїх кошиках. Кошикы з цїлого села были поскладованы красно в шорї перед церьковлёв. Паска, кобаса, шовдра, жовта грудка і другы великоднї доброты в кошиках терпезливо чекали на посвячіня. Коло кошиків побіговала дїтвора, котрій ся не чекало. Уж-уж ся відїло, же поперевертають кошикы і великоднї доброты ся покачають по зеленій траві навколо церькви. Лем єден малый хлопчік честно тримав свою мамку за руку і спокійно чекав коло пестрого ряду великоднёй парады. Нараз ся з єдного кошика зачало штось озывати. Звук міцнїв, аж ся змінив на великый гуляк-ґрявк. Што то, што ся робить? Чудовали ся остатнї кошикы, але ай малый хлопчік, котрый іщі міцнїше стис мамину руку. Ай люде ся зачали обзерали навколо себе. Нараз ся в єднім параднім прутянім кошику штось порушало.
Нихто з людей то не збачів, лем малый хлопчік, што стояв найблизше ку кошику ся прислухав, і што не чує! Пахняча Шовдра, жовтенькый Яєшник, снїгобіла Грудка сыра і Паска ґрявчать єден перед другым. Гадають ся, же хто з них буде на верьху кошика і хто з них буде найвеце покропленый свяченов водов.
– Нї, я хочу быти на верьху кошика! – гнївачо ся озвала пахняча Шовдра.
– Я єм спомеджі вас тота найсмачнїша, найкрасша! Мене каждый любить і каждому ся на ня слинкы збігають і прото я мушу быти на верьху кошика нашой ґаздынї!
Розгнївану Шовдру перерушив грубшым голосом жовтенькый Яєшник, котрый сидїв в кутику кошика:
– Но чом бы-сь мала быти ты на верьху, зато, же єсь пахняча ці зато, же єсь найдорогша? Нї, нї, моя злата, та тото нї! Iщі таку не грали, жебы Шовдра на верьху сидїла. То де сьме? Я єм найжовтїшый спомеджі вас. Єм як тото сонечко, котре ся на нас так краснї з неба сміє... Мене робили з домашнїх яєць і зато сі заслужу быти я на верьху кошика. Мам право на то, жебы єм быв найвеце покропленый свяченов водов.
Ту ся з другой страны кошика ненападно пропыхать на світло світа снїгобіла Грудка сыра:
– Гей, гало, а ты ся де пхаш? – споров на ню Яєшник.
– Я?
– Гей ты, но де єсь ся выбрала, высвітлий мі...
– Но та там, де і вы, – мудро одповіла Грудка сыра і дале ся пхала на верьх, як кебы ніч.
– Про тебе там місце не є, чуєш? – озвала ся офучана Шовдра.
– А чом бы нї? Ці я іншака як вы? Мене робили з того найсмачнїшого коровячого молока. Попозерайте на мене, на мою прекрасну снїгобілу фарбу, та я як молода невіста, і прото я мушу быти на верьху кошика, я ся там мушу кекешыти, не вы, смердюжници!
Зо споду ся штось порушало. Што то? То ся збудила до хрумкава упечена домашня Паска.
– Ой, але сьте допиты, не дасте ани фалатча поспати, – дудрала собі попід ніс нафукнута золотенька Паска.
– Ани ты, Шовдро, ани ты Яєшнику доконця ани ты, Грудко сыра ся на верьху кошика не будете кекешыти.
– A чом собі так думаш Паско?
– Та зато, бо кебы не мене, та вас наша ґаздыня не мать з чім їсти. Бо то лем на мене
сі наложить тоты файноты. Я мам право на то, жебы єм была найвеце посвячена, бо мене тяжко ґаздыня власныма руками місила, – і уж ся перепыхать десь на самый вершок кошика.
– Но чекай, чекай, – озвав ся з кутика кошика паливый Хрін, котрый ся уж не міг позерати на тот театер і хотїв неприємну сітуацію закончіти.
– Слухайте ту приятелї, кебы я хотїв, так як вы ся силов-моцов дістати на верьх кошика, вшыткы бы сьте підо мнов плакали...
– А чом, а чом собі так думаш Хріне? – зведаво ся просили доброты.
– Добрї знате, же я паливый і мам силну арому. А кебы на мене попадали капкы свяченой воды, та я бы зачав кыхати і вы бы од той паливой аромы зачали плакати.
– Ёв якый мудрый, – озвав ся Яєшник.
– Я не мудрый, я лем правду гварю. Не є важне де стоїш, ці спереду, ці ззаду, ці на верьху або на сподї, сила свяченой воды є велика. Она посвятить і тоту найменшу одробинку.
Великоднї доброты стихли і усвідомили собі, же Хрін мать правду. Усалашыли ся назад на свої місця і нетерпезливо чекали коли їх священик посвятить свяченов водов. А малый хлопчік лем тихонько стояв і никому ніч не прозрадив.
Як інтересно може быти на Великдень колo церькви....
(Петра Семанцёва: Россыпаны рядкы, Пряшів: Сполок русиньскых писателїв Словеньска, 2013)
