8. 3. 2024: Мілан ҐАЙ: Одход до роботы на тыжнёвку (Урывок з новелы)

Мілан Ґай

Одход до роботы на тыжнёвку

Понеділёк рано із села о четвертій годинї і десятїй минитї одходив аутобус, котрый віз ку влаку ай робітників із сусїднёго села.

Помалы вшыткы місця были обсаджены, тїлько даколи хлопів робило на придруженых роботах.

На послїдню хвілю ку автобсу добігнув ай Мартін. Він ішов до роботы до Коіщіць. Они у понедїлькы зацінали аж о десятій годинї рано. Влаком быв у Коіщіцях дашто по осьмій годинї рано а до роботы влаком, або електричков то было за куртый час.

У Гуменнім переступив на другый влак.

Зачаток тыжня у роботї Івана быв рушный. Было дость велё попсутых строй, якы требало оправовати. Майсьтер пообідї просив хлопів, хто бы міг остати довше у роботї докінціти розроблены строї, котры требало оправити до выробы. Такой му то добрї пришло, бо міг надробити даякы годины. Приобіцяв майстрови, же ай він остане, до школы не іде, бо вакації. Коли збаців ай Янка, попросив ся го:

„Та ты коли днеська пришов до роботы, же єсь не ішов влаком рано з нами?‟ 

„Асі сьме о собі ани не знали.‟

Роботы было велё, также кінціли аж коло семой годины вечур. Майсьтер, што мав пообідняйшу смену, за добру роботу їм написав, же робили аж до девятой годины вечур. Не протестовали, бо мали надроблено такой іщість годин.

Вєдно з Янком, як ішли з роботы, зашли до лїтнёй загороды выпити по пиві, бо і він тыж остав у роботї довше. Бывали вєдно на пріватї  а даяка година навеце не буде на шкоду. Обходы уж были заперты, але в основі їм ани ніч не было треба, бо перекусити дашто на вечур іщі мали з дому. Обходный дїм – ПРІОР быв отвореный до десятой годины вечур, але ніч не было потребно куповати, так вырїшыли, же іщі собі посидять коло пива. Під стромом у лїтнїй загородї ся дало посидіти ай довше. Главно, коли пиво носила шумна блондява чашнічка. Янко быв тыж блондяк а Іван не одпустив собі припомінку.

„Ты знаш як бы сьте вы двоє ку собі пасовали.‟

Коли пришла ку їх столу з вопросом ці собі дашто попросять, Іван такой повів:

„Знате, мій камарат бы мі рад купив пиво, але як збаців вас, остав у нїмім ужасї, і забыв што мать попросити.

„Та што, аж так страшнї вызерам?„ Неісто одповіла.

„Ні, Боже хрань, але знате тота перша стрїча. Каждый то даяк іншак пережывать. Мы ту днеська першый раз. Маме то ту із роботы по дразї.

„Пиво добре, обслуга тыж не на зашмарїня, як бачу ту будеме мусити ай з партіёв частїше ходити.‟

„Няй ся любить, приходьте, будеме рады.‟

Янко лем кулив очами, як то Іван знав. Скоро му выбавив ранде із часнічков, а він, ганьбливець не знав, што му на тото ввшытко мать повісти. Слїдoвав єй, як шыковно бігать коло столїв, жебы каждого стигала обслужыти і так сповнити ёго желаня. У теплїм часї пиво было добрым балзамом на схолоджіня душы чоловіка. Не чудо, же Янкови по тых лихотивыхы словах ся підняла істота. Чім далше веце роздумоовав, же не было од реці надвязати із нёв даяку знамость. Бісїды бы были, але „скутек утек“

як то говорять братя Чехы. Быв ганьбливый і не міг няйти слова, жебы ся ку нїй приговорити. Сидїли вєдно з Іваном і бісїдовали о шыткім можнїм і о роботї, як то буде далше. Попивали пиво, а коли чашніичка збаціла, же уж мають порожнї погары, такой была коло них із вопросом:

„Іщі вам принесу?‟

„Будьте така добра, іщі нам раз дайте,‟ конечнї із себе выкоктав і Янко. За куртый час мав перед собов на столї свіжо начаповане пиво, котрe перед нёго поставила блондява чашнічка із словами, „ няй ся вам любить‟.

Дві выпиты пива были про них так акурат на загнаня зажды. На далшы уж ани не мали смак.

...

(З приправлёваной книжкы автора – Несповнены слюбы.)