8. 7. 2022: Меланія ГЕРМАНОВА: Дамска язда (Повіданя)

Меланія Германова

Дамска язда

– Знаш што, Зузко, до Хорватьска того року ідеме автом, тых автобусів тівка дорожава, поневіряня – уж выше головы, треба конечнї одпочіти.

– Автом? А одколи ты, Надько, маш авто?

– Але ты го маш, напорожнї ті стоїть в ґаражі. Авто є на то, жебы служыло, а не жебы ґараж стражыло а надарьмо гырджавіло.

– Но та знай і тото, мудріяшко, же авто не є моє, але моїх родичів, а стоїть не на красу, але служыть цїлїй нашій родинї.

– Но але тото, Надько, єм од тя не чекала, так ся до Зузкы пустити. Знаш сама, як єй отець дозерать авто, а ты лем все нас обі выдераш.

– Тебе, Вєрко, ся то аж нияк не тыкать – авто Зузкине, а ты за ню рядиш. Я у тебе уж нелем шпекулантка, але і злодїйка і пыскуля і маніпулантка была, то лем сатане, а не камошкы так роблять.

– Лем подля скутків, Надько, подля твоїх выконаных скутків і заслуженых нападів. А знай тото: „Вшыткы за єдного а єден за вшыткых.‟

– Але тот днешнїй напад обидві оцїните, іші мі зань і дяковати будете.

– Авто Зузкине, та на ню не роб натиск – няй ся сама розгодне.

– Но та вы сьте „камараткы‟. Ідьте сі обидві на доволенку автобусом аж до Трамтарії, а я іду лем до Татер а стопом.

– Та лем ідь стопом, але сама. Уж єсь забыла, до якой псоты єсь нас влони достала. Я сі на тот твій „златый напад‟ буду довго памнятати – три покуты, за два тыжднї, а домів сьме пришли лем вдяка доброму поліцайтови. Хочеш таку „злату доволенку‟ і того року?!

– Тихо, дївкы, не споминайте минулый рік – таку доволенку веце зажыти не хочу. А жебы сьте знали, же мі на вас скуточні залежить, збальте ся, а ідеме автом, не єм тым надшена, але сьте мі камошкы.

– Конечнї ті дішло, отець ся ті верне зо школіня о три тыжднї, мати ся о авто не старать, а нам справиш добру службу – будеме мати конечнї златы часы.

– Вєрко, ты сидиш коло мене, до рук автомапа а будеш ня навіґовати. Ты, Надько, сядь до заду, а май отворены очі. На другім седадлї коло тебе балик з їдлом, вецї на доволенку і картон твоїх ціґаретель. – Маш то на старости.

– Я мам фурт отворены очі, а такой сі облечу свої новы плавкы, жебым сі на них звыкла – уж ся в них виджу коло воды в приємній сполочности. Дївкы, тото є жывот, а не там ваше шпекулованя.

– Думаш тым в мужскій сполочности – тото є твій жывот.

– То єсь за ня повіла ты, а жывот барз куртый, та го ужывайме.

– Дївкы, вецї на доволенку до куфра, ташочкы з пінязми і докладами припнути на пасї під блюзкы. Надько, ты з тыма плавками добрї не походиш. Штартую, ідеме, але вірьте мі – аж ся трясу од страху.

– Зузко, такым слимачім темпом ся до Хорватьска ани за місяць не достанеме. Моле, атам стопарь – усмернить нас, вкаже нам смер драгы.

– Но-но-но, жадных стопарів не береме, я мам з нима недобры скусености – хочеш быти бита або окраджена?

– Але ани не знаме, ці добрї ідеме – посмоть, якый фешак.

– Vemte mně děvenky, jenom kilometr jedu k přátelce.

Іші штоська булькотав тов своёв чуднов „чештіноньков‟, сів собі до заду коло Надькы, пообзерав ся доокола, штось шепнув Надькі а по пару минутах ся „фешачіско‟ озвав: – Moc pěkně děkuji. – Naschledanov.

– Надько, што то ті шепкав тот твій фешак, а чом ся так озераш?

– Шепкав мі, же єм з вас найгежча, а озерам ся зато, бо змізмув картон з моїма ціґаретлями. Допарома, што лем буду теперь курити.

– Першый „gól“ єсь дістала од того фешачіска. Добры ті будуть теперь і шпачкы, бо ты без ціґаретлí як попечена. Сидь собі як квока на яйцёх, а дай покій зо стопарями.

– Боже, таке мыркотаня, а то про мої властны ціґаретлí – пішли бы му во дым, гадові, лем ідеме скорше, бо ня ту шляк хопить.

– Дївкы, штось мі авто торгать, асі треба колесо вымінити. Выступте, поможете мі, ташку з нарядём і наградне колесо – у куфрi.

– Уж лем тото нам хыбовало – позерайте, ідуть якысь двоми з гатижаками – грибаре. На вымену колеса треба хлопів, а не бабы. – „Хлопи, стійте!‟

– Надько, перестань махати руками і крічати – ші ті мало „Чеха‟?

– Tak čo, krásavice, defekt? Treba pomôcť?

– Іші лем перед годинов сьме зажыли ціґаретлёвый дефект, уж далшый не хочеме...

Покля Зузка давала до куфра колесо, грибаре змізли з нарядём у ташочцї, вшытко нарядя од авта.

– Надько, біж за тыма своїма „грибарями‟, а возь од них ташча з нарядём – знаш о што сьме пришли? Боже, што мі нянько на то повість.

– Ты, козо єдна, таку ті дам по тій твої папули – ты, якбачу, маш пороблено з тыма своїма стопарями. – На Зузкинім місцї тя такой вышмарю з авта.

– Але Зузка не є тобов і про пару штруб не буде робити ціркус.

– Зузі, лїпше ті іде мотор з тым наградным колесом? Якось зась трясе.

– Не думам, же хыбов было колесо – не можу перешмарити преводовку ани ріхлость а і волант якось не такый.

– Робите з комара сомара, а ідеме не як на автї, але як на возї.

– Зузко, а не бензин на винї? Може ся мотор барз загрїв або хыбує вода?

– Од такой слимачой язды ся не перегрїв, але перемерз – вы, а шоферкы...

– Чорт бы взяв тот напад – до чуджіны з таков шоферков як я. Понаучіня на цїлый жывот...

Надька вышла з авта і уж махала на далшых стопарів.

– Tak čo, dievčence? Treba pomôcť?

– Якый там, дефект, уж сьме два зажыли – ціґаретлёвый і нарядёвый – веце „дефектів‟ уж мати не хочеме, простї не знаме прийти на хыбу, але чом ся так вывідуєте?

– Зато, же на авта сьме махры – єден такой пробісїдував по нашому.

– Як то думате, махры?

– Tak, ako počujete. – Na autá sme poriadni machri.

– Но та хвала Богу, - озвала ся до них Надька, - лем до того хлопцї, пустьте ся до оправы, – поскакувала коло них у тых своїх плавках.

Обидва хлопи сїли до авта, штось там побабрали, авто ся погло, але такой застало.

– Dіevky, auto potrebuje poriadny rozlet. – Ja naštartujem a vy ma potlačte, ale poriadne.

Наштартовав, авто загучало, а такой з ним обидва втїкли... Вєрка мало же не била Надьку.

– Но, Надько, тоты твої третї стопаре – рядны махры, біж за нима, най вернуть авто. А іші ку тому зачало кропити. – Теперь сьме уж порядны бездомовцї, іші вдяка, же нам остали ташчата з докладами і мобілы.

– А моє ташча зо сїдадла щезло, асі го Чех взяв, ціґаретлї, ташча, пінязї і мобіл...

– Інше єсь сі ани не заслужыла. Стопаре ті то вынагородять.

Зачало поряднї падати. Надька стояла, як дакый страшок до гороху – у ружовых плавках, з розмазаным мейкапом – до сміху їй уж веру не было.

– Мы холем облечены, а ты ся ту предваджай у плавкох – може іші стопнеш дакого моторісту.

Першый раз остала без тых своїх „мудрых‟ коментарів.

– „Pán policajt, pred chvíľou nám ukradli auto – Fabia – diktujem poznávaciu značku a číslo auta, v aute bola naša batožina. Čakáme pri ceste a prosíme o pomoc.‟

– Dievčatá, sadajte – odvezieme vás domov – vaše auto už stоpujú naši kolegovia – ide po ňom pár policajných hliadok.

... – Няньку, асі ня за то забєш...

– Ніт, дївче, лем тя поряднї потрестам, але не битков, бо на то уж маш рокы – за волант того авта без мого поволїня веце не сядеш, але ани ключі уж дома не охаблю, жебысь о них знала.

– Веру, же уж не сяду, бо мі го вкрали.

– Авто є уж в ґаражу, а ты, Зузко, сі поряднї запамнятай тоту „Дамску язду‟. Але вірь мі, дївче, же дашто зле є і на дашто добре.

– Нашто уж лем тота язда є добра, няньку?

– Поперше, же за волант до заграніча може сїсти лем скусеный шофер, а не аматер, як ты. А подруге, же маш іти лем зос мудрыма приятелями.

– Думаш на Надьку?

– Холем жесь то похопила, дївче злате.

(З приправлёваной книжкы Меланії Германовой – Люде, будьме людьми.)