9. 6. 2023: Мірослав ЖОЛОБАНІЧ: Обятя (повіданя, 2. часть)

Мірослав Жолобаніч

ОБЯТЯ (друга часть)

Меджітым ня хлопчік пустив з обятя і одцупкав без слова своёв путёв як кiбы ся ніч не стало. Жена слушнї поздравила і побрала ся за хлопчіком, котрого уж зауяли далшы пожовклы листкы на ходнику. Одповів єм на поздрав і поглядом єм слїдовав того смілого хлопчіка. Не знаю, як довго єм стояв на ходнику. Потребовав єм ся спамятати з пережытой необычайной сітуації. Быв єм безрадный, а заєдно доятый. Прихопив єм ся при тім, же ся смію, лем так, сам од себе. Справованя маленького хлопчіка мі неувірителнї злїпшыло наладу а моя душа обжыла. З вылїпшенов наладов єм продовжовав домів і інтензівно єм зачав роздумовати. Як мало стачіть чоловікови ід тому, жебы ся му злїпшыла наладженость і жебы пришов на позітівны думкы. Обычайне, цїлком нормалне обятя од малого хлопчіка доказало способити зміну наладжіня і цїлковый погляд на світ у дорослого чоловіка. Про мене то было штось выняткове, жычливе і ужасне. Порозумів єм, же чоловікови можеме злїпшыти наладжіня ай обычайныма маленькостями. Не мусять то быти дорогы, цїнны річі, стачіть обычайне людьске обятя.

В тім моментї єм сі усвідомив, же пряме і доброжелаюче одношіня меджі людми ся вытратило, же люде ся уж не інтересують єден о другого, же проблемы тых другых їм суть рівнодушны, люде суть запозераны самы до себе. Замыкають ся у своїх „мушлях“, не хотять ся дїлити з другыма о свої нелемже старости, але ани о радости. Довіра меджі нами ся уж давно вытратила. Є то велика хыба, бо взаємна поміч і солідарность може людём помочі при перетерплїню їх проблемів.

– Мій малый, златый хлопчіку, – повів єм сі в духу, – тадь ты мі дав нескуточне, просте поучіня, як бы ся мали рїшыти проблемы меджі людми.

О обятях ся того уже наговорило, аж-аж. Не є то новый феномен. Доконця на ходникох, желїзнічных і автобусовых станіцях актівісты нарісовали круг, котрым вызывають людей, жебы ся обїмали на верености.

Признам ся, не відїв єм іщі никого, жебы то робив на тых місцях. Може зато, же люде тому порозуміли так, же є то повинность або приказ. Но а люде уже з прінціпу такы приказы одмітають повнити. Хыбує тому може ненученость, безпросередня чістосердечность, з яков то зробив тот малый хлопчік.

– Кедь мало хлопчікове обятя на мене такый позітівный вплив, може бы не было плано продовжовати в такых тенденціях, – зауважовав єм.

– Спробуй то ай ты, – повів єм сі наголос і розвивав свою думку дале:

– Ніч ід тому не потребуєш лем одвагу і дві рукы. Так поможеш холем маленько ід злїпшіню меджілюдьскых одношінь. Не треба одкладовати ніч на завтра. Чім скорїше зачнеш реалізовати свій план, тым лїпше. Чім веце людей пообїмаш, тым веце позітівной енерґії внесеш до того похмурного світа. Найлїпше зробиш, кедь поужыєш маневер малого хлопчіка. Насадив єм усмів на тварь а без хоцьякой приправы єм ішов рівно на річ.

Напрямив єм сі то ід першому чоловікови, котрый ішов по ходнику напроти мене. Была то жена обвішана накупныма ташками. Менї то не заваджало. Обєкт як обєкт. Важне є, же їй хочу зробити радость.

Поставив єм ся простів нёй з розтягнутыма руками приправеный обяти ї. Но то, што ся стало, єм не чекав ани в найгіршім снї. Спустила такый крик, же мі аж в ухах запращало.

– Што собі доволюєте, вы злодїй злодїйскый якыйсь! Люде, помагайте, хоче ня окрасти, убогу тяжко працуючу жену! Клічте поліцію! За білого дня ня хоче окрасти, мене безбранну жену! Вы, злодїю якыйсь!

Цїлый єм скаменїв. Зістав єм з отвореныма устами, розтягнутыма руками, без схопности выдавити із ся голос. Тото єм не чекав. Заскочіло ня то. Не знаю як довго єм так там стояв як труп, але наоколо ся уж збігали люде з ненавистныма поглядами, котры были адресованы менї.

– Пребачте, панї, але я не єм ниякый злодїй, ани насилник, – гірко-тяжко єм із себе выкоктав тоты слова. – Я вас хотїв лем обяти на знак почливости і солідарности. Хотїв єм вам лем добрї зробити, хотїв єм жебы сьте дістали добру дяку і приємне чутя із жывота.

Мої слова може не были пересвідчівы, бо жена зачала крічати іщі інтензівнїше.

– Чуєте того ухылника, людкове добры? Я маю мати добре чутя з того, же ня хоче окрасти і з ёго неганебных одхылок – обїмати ся з чуджіма женами, – гулякала як збіснїта.

– В ниякім припадї єм вас не хотїв окрасти, а не єм ниякый ухылник, міла панї. Хотїв єм, жебы сьте пережыли таке приємне чутя як я, кедь ня обяв перед хвільков маленькый хлопчік.

– Так вы сьте ід тому іщі і на малы дїточкы! Боже небесный, што ся то на тім світї поробило? Як єсь міг допустити, жебы люде впали аж на таке моралне дно, до такой моралной жумпы, – крічала як змыслів збавлена.

– Не є то так, панї, як собі думаєте. Хлопчік ня обяв сам од себе а думав то чісто сердечно, – снажив єм ся ї то обяснити. Але міг єм ся снажити кілько єм хотїв. Ани жена, ани люде навколо не проявлёвали найменшы признакы порозумлїня. Ба, наспак, зачали затинати пястї, грозити мі, а з очей їм ніч добре не позерало.

– Сполуобчане, спамятайте ся! То є так тяжко порозуміти тому, же хочу про вас лем добрї? Тадь сьме люде, а люде бы собі мали помагати і робити добры дїла, – не піддавав єм ся.

– Чули сьте го, людкове! Таке дашто в днешнїй добі! Свої ухылкы хоче закрывати добрыма скутками. Наіснї то не має в голові впорядку. – Скады вас выпустили з такыма поглядами, небодай з псіхіатрічного шпыталю? То суть барз небезпечны люде про нашу сполочность. На властны уха сьте чули, же ся зохабив облапляти малым хлопчіком. Біднятко хлопець, тот буде мати наіснї трауму на цїлый жывот. Ганьбийте ся, фуй, гнус! До арешту з ним! Там з такыма людми знають зробити порядкы!

– Такы неморалници суть барз префіканы люде. Хотять окламати і зневжыти почливых людей, – придала ся до дебаты далша жена. – Каждый день дають в телевізорї справы як окламали худаків пензістів. Тадь вни не мають нияке сумлїня з безбранныма людми. Все пробують новы способы і методы, жебы могли окрадати поцтивых людей. Фуй, неганебник єден!

– Люде, майте розум! Я єм нормалный чоловік як вы, авкурат єм думав, же зроблю штось міле і хосенне, жебы сьте пришли на позітівны думкы, жебы сьте ся тїшыли із жывота. То є вшытко, – обранёвяв єм ся.

– Такы як вы нам лем знеприємнюють жывот, з такыма неганебныма ухылками псують моралку в сполочности, так ся уж перестаньте выгваряти!

– Будьте хлоп, признайте ся, – запоїв ся до дебаты высокый хлоп з руками перекриженыма на грудёх.

Збачів єм, же інтензіта злости в людёх наростала чім дале, тым веце. Усвідомив єм сі, же мають надо мнов велику перевагу а же ся мушу з той незвычайной сітуації даяк вымотати.

– Пробога, де сьме то доспіли, – роздумовав єм. – Тоты люде не докажуть найти на жывотї ніч позітівне. Де суть тоты стары златы часы, кедь ся люде безстаростно стрїчали, забавляли, помагали сі, порадили єден другому.

Порозумів єм, же з мого боку уже не має ниякый змысел продовжовати в пересвідчованю тых людей о моїх добрых і характерных замыслах. Не нашов ся ту нихто ани із смітинков порозумлїня про мої великодушны ідеї. Гірко-тяжко, з великыма проблемами єм ся вымотав з їх окружіня і утїкав кады легше.

Путёв домів ня спроваджали уражливы погляды і вулґарны надавкы знепокоєных людей. Быв єм рад, же єм ся з той злой сітуації вымотав жывый, без наслїдків на здравю. Сконштатовав єм, же люде на вшытко добре забыли а же не суть приправлены на такы просты і невыжаданы проявы ваємной дружности.

Може ґенерація малого хлопчіка ід тому доспіє, а нам, котры ся того дожыєме, ся потім буде жыти легше і спокійнїше.