3. 5. 2024: Гелерна ҐІЦОВА-МІЦОВЧІНОВА: Заслызена Україна (5, СТИХЫ)
Гелена Ґіцова-Міцовчінова
Заслызена Україна (5)
Днесь Великдень,
так як Спаситель
встав з мертвых
та і ваша драма
кровлёв пописана
на славу співайте
Осана,
бо і перед вами
тяжкый крест
а в храмі співайте
Хрістос Воскрес.
***
Ці то чорти
з дяблами
вєдно ся споїли
а хрістіанів
з Україны
вшыткых нараз
бы поїли.
Не садили
там під кресты
уж лелію
а привлекли
свою грїшну
компанію.
***
Заплаканы на чуджінї
очі материны,
бо не прийдуть на гостину
гостї з Україны.
Ці отворив а ці запер
там краль златы браны,
але ниґда нихто не вылічіть
розятрены раны.
Кличеш денно на смерть хлопцїв
невісту із косов
бо богачім все лем пахне
богатство під носом.
А ці в день великодный
став з молитвов під крест
із родинов хрістіянів
співав
Хрістос воскрес.
***
Знаш ты родино
за чиїм голосом
крачать Україна
кровавов росов.
Дарьмо матінко
утирати
заплаканы очі
бо твій сын
до твоёго прибитку
николи не вкрочить.
Од створіня світа
богатому мало
богатства
цілого світа.
***
Отець небесный
зослав Україні
край чудесный.
А на тоты
пречудесны дївы
улакомили ся
хамтивы.
Та злату землю
не малїють,
а про богатство
кровлёв поллїють.
***
Плаче мама,
плачуть дїти
родну землю
бы відїти.
Ці з выходу
щі ся хмарить,
своїй мамі
дїтя гварить.
Коли же ся
Выяснїє,
ці ся з няньком
щі засміє.
Ці сонечко
ясно світить
а сестрічка
брата стрїтить.
Ці щі летять
хмары буры,
указує
ворог хмуры.
***
Чом не знають
богачіска
слыз і горя,
же не кінчать
посылати
тяжкы збранї
споза моря.
Выходжайте
на росцвиту,
пахом
покропену луку.
Чом не подаш,
Добродінцю,
уж на выход
свою руку.
***
Глаголять дзвоны
над цїлым світом,
же засяло
на землю
ясне світло.
Бо тот, што
на Ґолґоту
вынїс
тяжкый крест,
днесь
Хрістос воскрес.
В храмі
Алелуя
Співають,
бо радости
не є
кінце краю.
***
Кады же ты, людожруте,
з своёв сворков крачаш,
та там бідных і голодных
по крови покачаш.
Розіграный не заплаче,
умелець зашомре
посылайте,
та вас чекать у країнї
уж лем жытя добре.
Доловати жене хасу
в підземну утробу
а не чує як уж мати
плаче коло гробу.
Ці выпало з головы,
скламаный дураку,
же краль летить з дарами
за шыроку млаку.
Та вас, дїти, все лем чекать
жытя покаране,
бо не кликав Отця Сына
на поміч, погане.
Тай над вами будуть
все лем хмары темны
на тій землї крочкы
слабенькы, непевны.
Же вас глупы гускы
з розума звели,
кідь там злате зерно
покровитель меле.
В папірёвых бочкорикох
ты будеш обута,
кідь уж пхають дары
до папулї людожрута.
Бо по світї з тобов звивать
як з бесным вітром,
зато жуєш хлїб, діамант,
желїзо і стрїбро.
Чом у твоїй грїшній душі
лем холодом віє,
коли же ся в твоїм сердцїї
любов розогріє.
Же не познаш ты сусїду
нижнёго вышнёго,
лем посылаш грозны тучі
а ероплан гучіть.
Же не познаш ты, дрынґоше,
радостну новину
а выганяш христіанів
з дому, у нічну годину.
Не закрічать в кінци войны
щі весело Ура,
бо у вшыткых выволеных
барз тверда натура.
Як бы уж до щастя
брану отворити,
кідь не знать противник
як ку противникови
ся приговорити.
Кібы скорей поминули
тоты страшны мукы
бы на поміч уж подали
лем ласкавы рукы.
(З приправлёваной книжкы автора – Заслызена Україна.)
